8 книжок, які варто шукати на Львівському форумі видавців — рекомендації hromadske

У рази захопливіша за серіал книжка про Чорнобиль, нова збірка автобіографічних видань Олег Сенцова, яку презентує сам Сенцов, скандальна книга автора світових бестселерів Харарі, а також нова українська репортажистика (від полону в «ДНР» до рецидивістів), харасмент в «Наших 20-х» і таке рідне українське село, про яке писалося в Нью-Йорку 1970-х.

До Львівського форуму видавців Наталя Гуменюк обрала 8 книг, які не можна оминути увагою.

***

Сергій Плохій. Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи

Видавництво Folio

Нарешті! — хочеться прокричати, побачивши український переклад найповнішого наразі опису подій Чорнобильської трагедії, від 26 травня 1986 до політичних і гуманітарних наслідків катастрофи.

Книга україно-американського історика Сергія Плохія була видана англійською навесні 2018-го, за рік до виходу популярного серіалу HBO, що для світового глядача повернув людяність в історію екологічного техногенного лиха. Та гарвардському історику куди краще за режисера вдалося відновити характери людей — і показати неоднозначність, складність чорнобильської історії. Коли часом ті самі люди були й героями, і негідниками.

Тут і реальні життя згаданих в серіалі людей — заступника головного інженера Дятлова, одного з керівників комісії з ліквідації наслідків аварії Легасова, директора Чорнобильської АЕС Брюханова. І куди ширша і чуттєвіша палітра однозначних героїв — загиблих пожежників — Володимира Правика, Віктора Кібенка та інших. Як і всі попередні роботи Сергія Плохія з сучасної історії, видання створене на основі роботи з архівами, і вкотре дивує, як з колись прихованих секретних паперів можна викласти настільки об’ємну і настільки людяну історію події, що є однією з найголовніших для ідентичності сучасної України.

***

Олег Сенцов. Маркетер

Видавництво Старого Лева

І ще одне нарешті. Нарешті Олег Сенцов сам представить свою щойно видану книгу на Львівському форумі видавців 22 вересня.

Як розповів hromadske колишній політв’язень, написав він її півтора роки тому за 11 днів. Це 11 історій, які оповідають про студентські роки Сенцова в Криму 1990-х. Від мрії навчатися на економіці до надзусиль, докладених, щоб вступити до вишу без хабаря. Тут перші підробітки в піонертаборах, і перший алкоголь, і рішення ніколи не йти в море п’яним, врятувавшись від смертельного шторму. Невдала закоханість та несподіване звільнення від неї. Перший досвід сімейного життя приятелів й одноліток, де не обходилося без домашнього насилля, замішаного на алкоголі.

Повернувшись з в’язниці, кримчанин Сенцов немов повертає нам Крим. Книжка найвідомішого політв’язня країни, а то й світу, не читається просто через нашарування контекстів. І якщо усі 5 років російського полону найбільше хотілося, щоб режисер Олег Сенцов перестав бути образом самого себе і символом боротьби, а знову став просто режисером, то читаючи «Маркетер», хочеться, щоб письменник Олег Сенцов у цю мить був тим, ким є — письменником. Бо сам текст книги точно резонує.

***

Сома Морґенштерн. В інші часи. Юні літа у Східній Галичині

Видавництво 21

Світла оповідь про часи напередодні найтемніших часів – світових воєн ХХ-го століття.

Малознаний в Україні німецькомовний письменник Сома Морґенштерн швидше відомий як друг і автор біографії іншого німецькомовного прозаїка з Галичини — Йозефа Рота. Морґенштерн, журналіст Frankfurter Zeitung, частину життя провів у Західній Європі, а ще 30 років — в Америці. Тоді як дитинство провів у селах під Тернополем, де його батько був управителем фільварків.

В автобіографії Морґенштерн описує перші дошкільні й гімназійні роки, що припадають на 1890-1908 роки. Сома ріс у побожній єврейській родині, але завдяки годувальниці-українці першою його мовою стала саме українська.

Дивовижно, наскільки тогочасний побут — сільські розваги, походи на ставок, жарти і страх дорослих, читання книжок потайки ночами, очікування ласощів на свята й від гостей з великого міста, омріяні походи до бібліотеки, а також дошкільні втечі (чотирирічної дитини полем через гостру стерню, ховаючись від сусідів через якусь вкрай важливу образу) мало чим відрізняються від дитячих років в українських селах 1980-х. І відстані до автора, що згадував своє Поділля, пишучи книгу в 1970-х у нью-йоркській кав’ярні, ніби не існує.

«В інші часи» зачіпають і тим, наскільки природним, органічним був той мультикультурний побут Тернополя. Міста, де на той час (тепер важко уявити) більше половини населення складали євреї, а решта — поляки й українці, тож було звичним, що директор гімназії при соборі отців-домініканців міг за листом ребе звільнити хлопця від писання в шабат.

***

Ювал Ной Харарі. 21 урок для 21 століття

Book Chef

Третій бестселер Ювала Ноя Харарі. Цього разу автор світових хітів про минуле «Людина розумна. Історія людства від минулого та майбутнього» і далеке майбутнє «Homo Deus. Людина божественна: за лаштунками майбутнього» дає 21 пораду людству з 21-го століття.

Скандал в Україні навколо цієї книжки виник через те, що, на відміну від англомовного видання, в передмові до видання російського, замість згадати про Володимира Путіна, ізраїльський історик пише про американського президента Дональда Трампа. Через це під час першого візиту до Києва цього вересня Харарі довелося неодноразово виправдовуватися і пояснювати, що така поступка в передмові зроблена, аби російський читач таки прочитав про загрози, описані автором: цифрову диктатуру, гонитву за озброєнням, але й загалом агресивність авторитарної Росії — про що дійсно йдеться в книзі.

Все ж «21 урок для 21 століття» ширший за це. Хоч Харарі пише про частково проговорені виклики — ядерну зброю, війни, фейкові новини, кліматичні зміни, він також намагається змусити думати про загрози, які ми ще не осягнули: біоінженерію і IT-технології, які в умовах сучасного ринку можуть призвести до небачуваної нерівності. Історик шукає відповідей, якою може бути нова освіта, і в чому порятунком може бути медитація.

Ексклюзивне інтерв’ю зі світовою зіркою історії, зокрема й про те, як поради Харарі можна пристосувати до не такої вже й заможної України, а також розмова про російську агресію і війну — в новому сезоні «Дуже важливої передачі» 26 вересня, що відтепер виходитиме щочетверга.

***

Хван Соґьон. Парідеґі

Комубук

Ніяких Кім Чен Инів, Ким Чен Ирів, Кім Ір Сенів… Такою може бути книга про життя в Північній Кореї — найзакритішій з країн планети.

Захоплює вона якраз не своєю екзотикою. Навпаки. Описане надто вже поряд. Типова сім’я намагається звести кінці з кінцями після розпаду Радянського Союзу. Бо неіснуючий СРСР не міг давати щедрі дотації дружній деспотії. А отже північнокорейці мали як завгодно викручуватися, щоб не померти від голоду: займатися контрабандою, ховатися від «кришувань» південнокорейських рекетирів, ставати валютчиками, потрапляти в сексуальне рабство.

І тільки ті, кому пощастило, могли будувати нове заробітчанське щастя в Європі, ховаючись від міграційної служби, даючи хабарі роботодавцям, що дозволяли працювати без потрібних документів. І, якби автор не згадав, як під час скрутних часів односельчани головної героїні полювати на собак, щоб втамувати голод, — певно, геть забулося б, що йдеться про далеку східну країну.

Автор «Парідеґі» Хван Соґьон є одним з найвідоміших корейських письменників.

***

Молодість. Любовна проза 20-х років. Наші 20-ті

Темпора

«Не винен же він, що природа, нагородивши його могутнім розумом, подарувала й могутню пристрасть до жінок — пристрасть, що ніколи не знаходила задоволення. Може, й було б задоволення, якби жінки не були такі одноманітні».

Якби оповідання «Геній» Юрія Шовкопляса писалося через сто років, то вживалися би геть інші слова: скажімо, харасмент, системне домагання викладача до студенток, котрі спершу бояться отримати погану оцінку в секретаря деканату Макара Чемериса, потім закохуються, але й кінчають життя самогубством через наругу. Хіба лише молодий викладач мав зберігати образ зразкового комуніста.

«Молодість» — нове видання з блискучої серії «Наші 20-ті», що повертає нам любовну прозу тих років. І нарешті після зачищених, вихолощених від справжності радянською цензурою розповідей про правильне кохання правильних людей, ми бачимо буремні часи і складні відносини у творах авторства Євгена Плужника, Василя Вражливого, Олександра Мізерницького й згаданого вже Юрія Шовкопляса.

Тут і пара, що опиняється по різні боки класової боротьби, кохання за гроші і заради достатку, сексуальні стосунки в тільки на перший погляд консервативних селах Київщини, і умовна сексуальна свобода в підозрілих колах театральної богеми, поки та ще могла балансувати між розвагами для мас і пропагандою.

***

Марічка Паплаускайте. Бог дивовижних людей та інших грішників

Човен

«Напивався. Шлявся вулицями, грабував таксистів і перехожих. В одній руці тримав ніж, а в другій — електрошокер. Нападав без причини. Нічого і нікого не боявся», – такий він — засуджений до довічного ув’язнення Русла. Юнак спокійно розповідає, як мав зґвалтувати і вбити дівчину, бо та «була шлюхою. Знаєте, віддавалася за пляшку горілки».

Марічка Паплаускайте писала книжку репортажів про тих, хто шукав божественне – істинну віру. Тоді «Бог дивовижних людей та інших грішників» — повне занурення в нашу реальність. І вона б’є по голові усвідомленням, наскільки насиченим пекучим, часом світлим, частіше гірким і глибоким є довколишня буденність.

Вражає, що герої, з якими говорить авторка — поміж нас, мало не на сусідній вулиці. Чи це звільнений з полону бойовиків «ДНР» релігієзнавець Ігор Козловський, чи один з наймолодших загиблих на Майдані — 20-літній Устим Голоднюк.

***

Світлана Ославська. Півмісяць, хрест і Павич. Подорожі до Месопотамії.

Човен

«У цей час курдські борчині в сирійській Рожаві у всіх на слуху, вони нарівні з чоловіками воюють з «Ісламською державою». Медії люблять публікувати фотографії молодих жінок у камуфляжі, з автоматами і в яскравих традиційних квітчастих хустках. Медії говорять, що жінки воюють проти тероризму, але не торкаються головного: жінка змушена воювати, а це непросто. Хто знає, яке важке життя цих дівчат? Про це не пишуть. Та ще більше обурює журналісток у JINHA те, як чоловіки реагують на фото учасниць жіночих збройних формувань у Сирії: “Коли ми публікуємо новини англійською в соцмережах, чоловіки з усього світу коментують: які гарні курдські жінки”».

Це ще одна книга з серії «літератури факту» видавництва репортажної та документальної літератури, і також про наші часи та «постмайданну» Туреччину.

Напередодні Революції Гідності ми слідкували за протестами в Гезі-парку – неочікуваним проявом громадянського спротиву в Стамбулі, якому українці доби Януковича трохи заздрили. Влітку 2016 після невдалої спроби військового перевороту, за яким так само слідкували українці, Ердоган почав ще жорсткіші переслідування вільнодумців. До того Туреччина прийняла мільйони біженців з Сирії — в рази більше, ніж всі країни Європи. Саме в такому далекому й близькому контексті писалися репортажі Світлани Ославської. Деякі з них публікувалися hromadske.