Експрес-кандидат. Чи наблизив саміт у Києві членство України в ЄС
Двадцять четвертий саміт Україна-ЄС — щорічний діалог найвищого політичного рівня — став знаковою подією принаймні у двох сенсах.
По-перше, він уперше в історії Європейського Союзу відбувся на території держави, в якій триває війна — і це при тому, що за черговістю мав бути взагалі в Брюсселі.
А по-друге, з’явились сигнали, що попри публічний і непублічний скептицизм ЄС Україна може вкотре зламати шаблони й прискорити євроінтеграцію аж до членства вже в цьому десятиріччі (це дуже амбітна мета, та зараз ідеться про теоретичний найбільш сприятливий сценарій).
Про рішення останнього саміту Україна-ЄС і те, як вони вплинуть на подальший європейський рух України — у матеріалі hromadske.
Шлях до ЄС, частина 1
Варто коротко нагадати, де ми перебуваємо на шляху в Європейський Союз. Отже, в червні 2022 року Європейська рада (лідери держав-членів ЄС) надала Україні статус кандидата на членство. Після цього вона почала втілювати так звані сім рекомендацій Європейської комісії, що лягли в основу позитивного висновку Єврокомісії про кандидатство.
У документі ці рекомендації називаються «кроками» і — що важливо підкреслити — не вказані як обов’язкові. Але Брюссель і публічно, й неформально давав зрозуміти, що без утілення рекомендацій подальший рух Києва до ЄС не відбуватиметься.
Коротко згадаймо ці вимоги: 1) запуск конкурсного призначення суддів Конституційного суду України; 2) розблокування роботи Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів; 3) посилення боротьби з корупцією, призначення очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури й Національного антикорупційного бюро; 4) посилення боротьби з відмиванням грошей; 5) ухвалення «антиолігархічного» закону; 6) ухвалення закону про медіа; 7) ухвалення закону про національні меншини.
Українська влада поставила надзвичайно амбітну мету — виконати рекомендації до кінця 2022 року. Не вдаючись до ретельного розбору (для цього можна порадити аналіз групи профільних організацій, який підготував Центр «Нова Європа»), можна сказати коротко: досягти мети не вдалося.
Найбільш скандальною виявилась реформа Конституційного суду: президент Володимир Зеленський підписав профільний закон усупереч закликам експертів і Венеційської комісії. Й лише напередодні саміту Україна-ЄС в уряді публічно визнали помилку й пообіцяли внести необхідні зміни до парламенту.
Проблеми виникли і з ухваленим у грудні законом про нацменшини: Румунія публічно висловила невдоволення через відсутність консультацій, про які просила. Угорщина має давні претензії до Києва в цьому питанні, й в останні тижні почала розкручувати тезу про те, що угорців на Закарпатті нібито насильно мобілізують до ЗСУ.
І ще варто згадати про «антиолігархічну» реформу — вона блокується через Венеційську комісію, яка з невідомих причин з 2021 року досі не надала Україні висновку про профільний закон. І буквально перед самітом Україна-ЄС стало відомо, що такий висновок буде на початку березня 2023-го.
А проте, з червня 2022 року Україна справді досягла помітного прогресу у виконанні семи рекомендацій. Та зазначимо: це не є гарантією початку переговорів про членство - наступного етапу вступу до ЄС. Початок переговорів — політичне рішення, для якого нема чітко виписаних критеріїв.
Власне, на цьому журналістам після саміту Україна-ЄС наголосила й Урсула фон дер Ляєн, додавши, що шлях кожної держави Євросоюзу до членства — унікальний.
Саміт Україна-ЄС: проміжна зупинка
Та повернімось до рішень саміту Україна-ЄС.
Частина положень спільної заяви Києва й Брюсселя дублювали попередні оголошення за підсумком спільного засідання Кабміну та Єврокомісії. Це, приміром, розширення тренувальної місії ЄС для українських військових EUMAM, і відкриття Міжнародного центру з переслідування злочину агресії в Україні в Гаазі.
Що ж було в заяві нового — то це досить категоричні формулювання, присвячені спротиву російській агресії.
Прикметно, що в заяві нагадується про анексію Росією не лише чотирьох українських областей у вересні 2022 року, а й Криму та Севастополя. А ще — наголос на тому, що Україна «має право звільнити та відновити повний контроль над усіма окупованими територіями в межах своїх міжнародно визнаних кордонів».
Іншими словами, Європейський Союз підтримує збройний шлях деокупації Криму — або, якщо бути більш коректним, не заперечує проти такого сценарію. Це частина ширшого процесу зміни ставлення до цього питання на Заході — адже ще донедавна висловлювались побоювання, що такий крок може спонукати РФ на серйозну ескалацію аж до ядерної зброї.
Важливим є й запевнення ЄС у подальшому посиленні санкцій. Тут, щоправда, Україна поки не досягла заявлених цілей.
На пресконференції з Урсулою фон дер Ляєн і Шарлем Мішелем Володимир Зеленський говорив про необхідність завдати удару по російських ядерній програмі. Та в ЄС наразі немає готовності піти на такий крок, не в останню чергу — через залежність від ядерного палива з РФ і позиції Угорщини, яка вже після повномасштабної війни дала «Росатому» згоду на розширення АЕС «Пакш».
Натомість у заяві саміту Україна-ЄС окремо згадується про відповідальність Ірану й Білорусі за війну. І якщо проти першого санкції вже запроваджені, то обмежувальний пакет проти Білорусі (а точніше, цитуючи заяву, «білоруського режиму») ще готується і, за даними ЗМІ, буде багато в чому наслідувати «російський».
Окремо ЄС висловив підтримку десятикроковій «формулі миру» Зеленського — й це теж важливий політичний сигнал, надто напередодні Саміту формули миру, який українська сторона планує провести найближчим часом.
Просування «формули миру» важливе з огляду на намагання РФ зобразити Україну нібито неготовою до переговорів — що, звісно, аж ніяк не відповідає дійсності, адже «на сьогодні Росія не виявила жодної справжньої готовності до справедливого та сталого миру».
Менш амбітними, на жаль, виявились тези спільної заяви щодо конфіскації активів РФ на користь України — йдеться лиш про те, що ЄС «активізує роботу» в цьому напрямку, тоді як у Канаді й США вже з’являються перші успішні кейси, а Естонія обіцяє найближчим часом представити власний юридичний механізм.
Шлях до ЄС, частина 2
Та амбітність проглядається в положеннях, які стосуються вступу України до ЄС, і на них ми зупинимось окремо.
Не секрет, що Україна публічно декларує бажання вже у 2023 році почати переговори про вступ. Але цьому кроку, як уже зазначалось вище, має передувати політична оцінка (рекомендація) Єврокомісії та схвалення Європейської ради.
Досі ЄС декларував, що така політична оцінка з’явиться не раніше осені 2023-го — у межах так званого пакета розширення (enlargement package). У такому разі початок переговорів про вступ України в ЄС у 2023 році був би нездійсненною мрією. Адже Київ дізнався би про побажання Брюсселя для отримання позитивного політичного рішення надто пізно.
Тож у підсумковому рішенні саміту записана компромісна формула: «Без шкоди для цього всебічного регулярного звітування ми беремо до уваги намір комісії надати оновлену інформацію навесні 2023 року, яку також буде передано Україні відповідними каналами».
Як пояснила в четвер президентка Єврокомісії, навесні відбудеться усне оновлення пакета розширення для держав-членів ЄС. Але з наведеного вище пасажу випливає, що це оновлення буде доступне й Україні. Це суттєво збільшує шанси на те, що сценарій початку переговорів після осені 2023 року — реальний (адже Україна розумітиме, в якому напрямку для цього потрібно рухатись).
Але, звісно, для такого досить амбітного сценарію Києву потрібно завершити «домашнє завдання». І в підсумковій заяві саміту Україна-ЄС один із його пунктів прописаний прямо — реформа Конституційного суду відповідно до рекомендацій експертів. Решта шість рекомендацій також очікують повної імплементації.
***
То чи зможе Україна вступити в ЄС за два роки, як казав прем’єр Денис Шмигаль?
Можна спекулювати про природу цієї заяви, що з’явилась за кілька днів до саміту в Києві. Можливо, Україна вирішила перейняти принцип «бери вершину — матимеш середину», який ще не так давно сповідувала Грузія. Можливо, як пізніше пояснив Шмигаль, два роки — це термін, за який Україна обіцяє виконати всі умови для відповідності членству ЄС (що, знову-таки, не гарантує вчасного виконання).
Якщо оцінювати реалістично, то початок переговорів про вступ у 2023 році — це ідеальний варіант. А далі починається ще складніший період — проведення переговорів про узгодження законодавства за 35 блоками, який потребуватиме ще більшої кількості реформ і змін в Україні, ніж нинішні сім рекомендацій.
Цей процес, звісно, можна прискорити. Українська сторона просуває ідею секторальної інтеграції, яка передбачає поступове зближення з ЄС в окремих секторах. Терміни на кшталт «транспортний безвіз», «митний безвіз» і «енергетичний безвіз», про які Київ і Брюссель уже домовились у 2022 році, а також «промисловий безвіз», про який ішлось на спільному засіданні Кабміну та Єврокомісії — приклади такої секторальної інтеграції.
Підтримка членства в ЄС серед українців зараз перебуває на рекордно високому рівні — й хочеться сподіватись, що майбутні труднощі та, можливо, завищені очікування її не похитнуть.