Іран пообіцяв продовжити експортувати нафту «за будь-яких обставин»

Про це іранський міністр закордонних справ Мохаммад Джавад Заріф заявив у телефонній розмові зі своїм британським колегою Джеремі Хантом, передає іранське інформаційне агентство Mehr.

Діалог між двома міністрами, за інформацією Mehr, відбувся вдень 13 липня.

«Підкресливши незаконність нафтових санкцій США, міністр закордонних справ Ірану заявив, що Ісламська Республіка продовжуватиме експортувати свою нафту за будь-яких обставин», — наводить деталі цієї розмови агентство.

Також глави МЗС обговорили затримання у водах Гібралтарської протоки супертанкера Grace1, який перевозив іранську сиру нафту на підприємство, що знаходиться у Сирії. Заріф, за інформацією Mehr, звернув увагу Ханта на те, що «Європейський Союз, який постійно виступає проти вторинних санкцій США, не може вчиняти таких дій». У зв'язку із цим він закликав негайно вжити необхідних заходів, щоб покласти край «незаконному захопленню іранського танкера».

Хант, реагуючи на це, висловив надію на те, що Grace 1 звільнять за підсумками судового процесу в Гібралтарі.

4 липня поліцейські і митні органи Гібралтару за підтримки загону британських морських піхотинців затримали іранський танкер Grace 1. За їхньою версією, судно мало доставити нафту на нафтопереробний завод в провінції Тартус на північному заході Сирії в обхід санкцій США. Тегеран це заперечував і висловив Лондону протест і пригрозив симетричною відповіддю.

Незабаром представник уряду Великої Британії повідомив, що три військові кораблі Ірану намагалися захопити нафтовий танкер British Heritage у Перській затоці. Іран ці звинувачення відкидає.

Пізніше стало відомо, що на борту іранського танкера Grace 1 є громадяни України.

Санкції проти Ірану

Після повалення шаха Мохаммед Реза Пахлаві і приходу до влади аятоли Рухолла Мусаві Хомейні на хвилі Ісламської революції (1978-1979), відносини США та Ірану різко загострилися. Кульмінацією стало захоплення в заручники американських дипломатів у Тегерані 4 листопада 1979 (звільнені в січні 1981 року, спецоперація «Канадська хитрість»). Результат — розрив дипломатичних відносин і введення перших санкцій Вашингтона проти Іламської Республіки Іран, зокрема ембарго на постачання іранської нафти у США.

У наступні роки, звинувачуючи Тегеран у підтримці тероризму і розробці ядерної зброї, Вашингтон неодноразово вводив або посилював вже діючі обмежувальні заходи відносно цієї країни, зокрема в нафтовій сфері.

20 січня 2014 року, коли набула чинності «ядерна угода», підписана 24 листопада 2013 року Іраном і «шісткою» міжнародних посередників — Великою Британією, Китаєм, США, Францією, Німеччиною та Росією, Вашингтон послабив санкції відносно експорту іранської нафти, призупинив обмеження для іноземців, навіть на транзакції, пов'язані з експортом іранської нафтохімічної продукції. У листопаді 2014 року припинено дію санкцій США щодо третіх країн.

У своїй передвиборчій програмі президент США Дональд Трамп обіцяв протидіяти зміцненню Ірану як головного, на його думку, спонсора ісламського тероризму. 13 жовтня 2017 року він виклав більш жорстку стратегію Вашингтона по відношенню до Тегерану, згідно з якою США мають намір протистояти його «дестабілізуючому впливу».

8 травня 2018 року Трамп заявив, що Сполучені Штати вийдуть з угоди щодо іранської ядерної програми й відновлять санкції проти Ірану. Іран назвав вихід США з ядерної програми «незаконним».

У листопаді 2018 року старі санкції проти Ірану, що включають заборону на закупівлю нафти, відновлені в повному обсязі. Сполучені Штати надали деяким країнам тимчасові дозволи на закупівлі нафти в Ірану (дійсні до травня 2019 року). 22 квітня 2019 року американська адміністрація оголосила, що не буде продовжувати терміни дії цих винятків.