Подорож на край перемирʼя. Як режим тиші впливає на українську армію
Перші два тижні всеосяжного перемирʼя минули без серйозних порушень. Проте на передовій це сприймають як неоднозначний період. Журналісти hromadske провели три дні та дві ночі з українськими військовими, аби зрозуміти, який вигляд насправді має «режим тиші» та що про нього думають бійці Збройних сил України.
«Сто тридцять пʼять — чотири-пʼять-нуль», — говорить у рацію боєць ЗСУ.
«Сто тридцять пʼять — плюс», — відповідають йому.
Так бійці періодично звітують про ситуацію на їхніх взводних опорних пунктах (ВОПах), розташованих на лінії фронту. «Чотири-пʼять-нуль» означає, що все спокійно. Тихо зараз на всіх ділянках уздовж 410-кілометрової лінії зіткнення, що розділяє підконтрольні Україні та окуповані частини Донеччини й Луганщини.
Обстріли (поки що тільки провокативні)
Перед початком перемирʼя бойовики випустили в бік українських позицій на Світлодарській дузі принаймні шість протипіхотних мін ПОМ-2.
Якщо таку міну ніхто не зачепить протягом певного часу, то вона самоліквідується. На думку штабу ООС, це зробили, щоб звинуватити українську сторону в порушенні перемирʼя.
«Усього вони закинули шість ПОМ-2. Ми знаємо точну кількість, тому що чули виходи — вони такі самі, як із РПГ. Але не чули прильоти», — розповідає боєць.
«Учора чи позавчора прилетів 25-й ВОГ. І більше активності не було. Ми доповіли командиру. Наказ був "посилити пильність і спостерігати". Може, вони думали, що ми відреагуємо, у відповідь щось буде, — каже Віктор, з яким ми розмовляємо на ВОПі поблизу Золотого. — А загалом тиша. У пʼятницю на правому фланзі було чутно, що працювала стрілкотня (постріли зі стрілецької зброї — ред). Драконили».
«Драконили» — тобто провокували ЗСУ на дії у відповідь.
«Якщо бачимо, що вони неприцільно стріляють, то нехай собі! Ми розуміємо, що ворог намагається нас виманити, спровокувати на вогонь у відповідь. Та не ведемося, тому що знаємо: вони будуть говорити, що Україна не хоче перемирʼя, Україна хоче воювати…», — говорить військовий із позивним Сенсей, який служить на Світлодарці.
Вогонь у відповідь (поки що лише теоретичний)
«Це — малесенька труба, яка робить бабах! Мені подобалося з неї стріляти. А зараз воно все чисте і стоїть даремно. Раніше снарядів не було до неї. Зараз їх вистачає, але не можна стріляти», — каже Жук, показуючи гранатомет.
Тепер він, як і будь-який інший боєць ЗСУ, не може стріляти в бік противника. Це можливо лише після узгодження зі штабом.
«Якщо ворог нас обстрілює з важкого чи стрілецького озброєння прицільно й може завдати шкоди нашим військовослужбовцям, то одразу йде доповідь на штаб, — пояснює механізм Ріддік, що несе службу на Світлодарці. — Боєць виходить на штаб роти, а звідти йому дають дозвіл на відкриття вогню. Це відбувається дуже швидко. Щонайдовше — 10 хвилин».
Ростислав, із яким ми розмовляємо вночі на ВОПі поруч із Золотим, каже, що військовим пояснювали: немотивований вогонь буде каратись, аж до кримінальної відповідальності.
«Але якщо реально складна ситуація, ми спочатку відпрацьовуємо, а потім уже обговорюємо. Можна втратити дорогоцінні хвилини чи секунди. Поки доповіси, поки тобі прийде відповідь — це може коштувати комусь життя», — каже Ростислав.
Він кадровий військовий. На війні — з 2014-го. Нещодавно зробив річну перерву в службі, але повернувся. «Тягне назад», — пояснює.
Дорогою до ВОПу, на якому стоїть Ростислав, ми чули вибух. Питаємо його, що це могло бути та як далеко.
«Точно не ближче ніж за два кілометри. Це або розтяжка, або окопна міна. Скільки стояли, то частенько було чути, як підривали окопні міни, окопувались. За тиждень разів три-чотири таке чуємо», — каже він.
Контроль
Розповідаючи про те, чим нове перемирʼя буде відрізнятись від попередніх, президент Зеленський говорив, що має бути напрацьований механізм контролю за його дотриманням. Схоже, що з українського боку одним із таким механізмів стало прикомандирування до кожної бригади офіцерів, які повинні стежити за режимом припинення вогню та проводити розʼяснювальну роботу з бійцями.
«Нас налаштували, що це справді буде перемирʼя, а не щось умовне. Розповідали, що противника інструктують не провокувати. Для бойовиків існуватимуть певні покарання, якщо вони відкриватимуть вогонь», — розповідає Ріддік.
Він каже, що тиша на війні може стати проблемою для самої армії:
«Коли триває перемирʼя, особовий склад розслабляється. Як говорили за Совдепії: "Нічим не зайнятий солдат є потенційним злочинцем". Тому ми намагаємося знайти якусь активність для особового складу — змагання, фортифікаційні роботи. Коли велися бойові дії, вони здебільшого були залучені до бойової підготовки. Зараз особовий склад може попрацювати над покращенням побутових умов».
«Тиша на війні — це нонсенс»
«Раніше тут регулярно стріляли з усього, що надається до таких дій — від автомата до міномета, — згадує Василь, з яким ми розмовляємо під час його нічного чергування на ВОПі неподалік Золотого. — Ми намагалися давати адекватну відповідь. Інакше вони ще сильніше [обстрілюють]. А коли даєш — заспокоюються».
Чоловік зазначає, що через тишу нести службу стало складніше: «Коли противник стріляє — ти знаєш, де він знаходиться. А так — ні. У будь-який момент він може близько підійти, підповзти, і ти не встигнеш тоді зреагувати».
Поділяє його думку й Михайло, який служить на сусідньому ВОПі. Питаємо, скільки, на його думку, може протриматись це затишшя.
«Я не знаю, скільки. Але мені цікаво, до якого моменту. Що будуть чекати — чи 200-го з нашого боку, чи 300-го з нашого боку, щоб цей режим тиші припинився. Чи: "У нас 200-й, але це провокація!"» — відповідає Михайло й додає, що час перемирʼя бойовики проведуть із користю, стануть більш захищеними.
Що роблять бойовики?
«Вони постійно завішують маскувальною сіткою території, на яких відбуваються роботи. І ми не бачимо, чим саме противники займаються. Якщо вони починають працювати на другій точці, то перевішують сітку туди. Зараз зроблять собі вогневі точки, а потім спробуй викури їх», — каже Віктор, який служить у районі Золотого.
Андрій, що несе варту на одному з сусідніх ВОПів, розповідає: бойовики так упевнені в тому, що українські військові не будуть стріляти, що спокійно ходять на повний зріст.
«Ми собі не можемо дозволити так пересуватися», — додає він.
Ярмак, який служить на Світлодарці, розповідає, що часто чує звуки гусеничної техніки з боку окупованого Доломітного. За його словами, це означає, що бойовики на цій ділянці не відвели навіть важку техніку, хоча мали це зробити ще в жовтні 2015-го.
Ярмак говорить, що солдати протягом останніх трьох місяців важко працювали, копаючи нові позиції, тож зараз мають добру нагоду відпочити. Проте він не сумнівається, що перемирʼя незабаром завершиться:
«Шість років вони не мали бажання миритися, а зараз захотіли? Перемирʼя може закінчитись. І закінчитись трагічно. Зібралися всі разом — і прилетіла міна».
Стіни біля ліжка та робочого столу Ярмака завішані фотографіями його нареченої.
«Гарне нагадування, що не треба робити дурниць», — жартує хтось.
Політичне перемирʼя
«Збройні сили готові захищати — ми давали присягу на вірність не окремим кастам, а народу України. І він може бути впевненим, що все під контролем, боєприпаси на місці, а зброя почищена», — чеканить боєць ЗСУ Костянтин, який несе службу на Світлодарській дузі на Донеччині.
На війні він із 2014-го, але з такою тривалою тишею стикається вперше.
«Для особового складу це незвично, тому що люди звикли до постійних обстрілів, провокацій з боку противника. Тиша на війні — це нонсенс», — знизує плечима чоловік.
Він щиро дивується — що могли пообіцяти бойовикам (або чим зуміли їх налякати), що ті сумлінно дотримуються режиму тиші. Хоча раніше дисциплінованість не була їм притаманна.
Проте більше його турбують процеси, які відбуваються всередині України.
«Ми стоїмо на порозі виборів, і хтось моделює ситуацію на свою користь. Дехто вставляє нинішній владі палки в колеса. Влада теж бореться за електорат. Не хочеться, аби політики використовували армію як інструмент», — говорить Костянтин.
***
Поблизу Зайцевого ми розмовляємо з Доком — бойовим медиком. Він був другом і колегою Миколи Ілліна, який загинув під час евакуації тіла українського бійця, коли бойовики відкрили вогонь по евакуаційній групі.
«Їм [бойовикам] просто поталанило, — зітхає Док. — Якби не перемир'я — ми побачили б, що було. А так…»
Перемирʼя, на його думку — просто одна зі складових війни, тож не треба ані вважати його зрадою, ані покладати на нього особливі надії.
Док негативно відгукується про можливе розведення військ у районі Зайцевого чи про відведення наявної зброї, проте каже:
«Я звичайний солдат. Бачу перед собою одне дерево, а вони [політичне керівництво країни] бачать перед собою картину цілого лісу».