Розділені Штати Америки. Як обіцянки Трампа та Байдена поляризують американське суспільство
«За кілька днів до одних із найважливіших виборів в історії Америки ми мовби опинилися в пеклі. Тепер є дві сторони, а поміж ними — анітрохи певності», — пише Джин Вайнгартен у своїй нещодавній колонці у The Washington Post.
Більшість його матеріалів на сторінках видання гумористичні, але тепер, напередодні президентських виборів, американцям не до сміху. Теза про поляризацію країни на тлі коронавірусної кризи, спалаху протестів Black Lives Matter, екологічних та економічних проблем як ніколи актуальна.
Найбільш болісні питання неминуче стали предметом передвиборчих суперечок кандидатів. І Дональд Трамп, і Джо Байден переконували, що мають власні ідеї, як з цим впоратися — і рішуче їх відстоювали у передвиборчій агітації та на дебатах. Правда, нерідко усе зводилося до взаємних обвинувачень і аж ніяк не конкретних пропозицій.
Ми проаналізували позиції обох кандидатів щодо ключових питань — і розповідаємо, що чекає на Америку в разі перемоги одного з них.
Права людини: «закон та порядок» Трампа і компроміси від Байдена
Питання рівності та захисту прав темношкірих особливо робить погоду у США напередодні виборів. Протести Black Lives Matter спалахнули в Америці ще наприкінці травня — після смерті афроамериканця Джорджа Флойда під час затримання правоохоронцями. І хоча вони вже не такі масові, як були, однак час від часу ще спалахують по різних штатах.
Позиція Дональда Трампа від самого початку була жорсткою: він оголосив себе «президентом закону і порядку» і виступав за рішуче придушення протестів. Правда, коли вони вийшли з-під контролю і відбувалися неподалік Вашингтону, Трамп із родиною про всяк випадок сховався у бункері.
Трамп неодноразово називав протести насильницькими, погрожував залучити до розгону Національну гвардію та звинувачував в усьому мерів міст, де відбувалися найбільші акції — при чому виключно демократів. Хоча це не зовсім так — близько 90% усіх акцій були мирними.
У дечому Трамп, правда, таки пішов на поступки: на самому початку протестів він підписав указ, який обмежує використання під час затримання прийомів на удушення (саме це спричинило смерть Флойда) та створює базу даних поліцейських, які так вчинили. А ось зменшувати фінансування поліції він категорично не хоче. У цьому, як не дивно, і Джо Байден з ним згоден.
Водночас демократ заявляє, що своїми обіцянками «навести лад» Трамп лише роздмухує ворожнечу в країні, щоби активізувати свого виборця. До речі, поведінка Байдена від початку протестів була показово протилежною — він зустрічався з лідерами BLM, спілкувався з ними, закликав мирно врегулювати ситуацію та не вдаватися до насильства. Трампа демократ на останніх президентських дебатах назвав «найбільшим расистом з усіх президентів», на що той у своєму дусі зреагував: «Та я взагалі найменший расист у цьому приміщенні».
У разі перемоги на виборах Байден пообіцяв зайнятися викоріненням расизму у США. У нього є план, спрямований на досягнення економічної рівності, підтримку малого бізнесу, яким володіють темношкірі, доступне житло та знижки на придбання першої нерухомості для темношкірих, а також рівності у доступу до освіти та забезпечення справедливої системи правосуддя.
У Трампа ідеї скромніші, хоча теж згадується підтримка бізнесу та збільшення фінансування медичних закладів, які обслуговують переважно темношкірих американців.
Влітку 2019-го Трампа звинуватили у расизмі членкині американського Конгресу від Демократичної партії Александрія Оказіо-Кортес, Аянна Пресслі, Рашида Тлаїб та Ільхан Омар. Чому дісталося саме їм — тут цілий набір факторів: вони із партії-суперника, темношкірі і жінки. Хоча Трамп не раз вихвалявся, що «ніхто не поважає жінок настільки, як він», президентові часто закидали мізогінні погляди.
Жінки у США щороку виходять на марші за свої права та проти Трампа, а крім того — на акції за право на аборт, якого в кількох штатах їх позбавили. Нині ж може бути новий виток скандалу: 26 жовтня Сенат США затвердив Емі Конні Баррет, запропоновану Трампом, суддею Верховного суду. На передвиборчому виступі 15 жовтня Трамп відверто зазначав: Баррет, будучи антагоністкою абортів, може сприяти тому, що Верховний суд тепер перегляне справу «Роу проти Уейда», яка гарантувала жінкам право на аборт на федеральному рівні.
Серед інших найбільш суперечливих питань, пов’язаних з правами людини — міграція до США. Пригадуєте, у 2016-му Трамп обіцяв спорудити стіну на кордоні з Мексикою, аби новоприбулі не «крали в американців робочі місця»? Тоді Трамп навіть вимагав у Конгресу кошти на неї та оголошував «шатдаун». Якщо Трамп виграє, очевидно, що його жорстка міграційна політика продовжиться. Це не дуже гарні новини: одразу ж згадуються неприємні історії, як-от відділення дітей від батьків, які незаконно перетнули кордон США.
Байден же вважає, що мігранти американському ринку праці не завадять. І у перші сто днів на посаді планує призупинити депортацію на мексиканському кордоні. Вже споруджені стіни на кордоні зносити не буде, однак військових біля них обіцяє замінити на митників.
Зміни клімату: бізнес від Трампа та «зелена» енергія Байдена
Зміни клімату — ще одна тема, де позиції кандидатів кардинально різняться.
Трамп, з ініціативи якого США залишають Паризьку кліматичну угоду, — чи не найвідоміший у світі скептик щодо глобального потепління. Він відмовився від майже усіх законодавчих актів щодо змін клімату та природоохоронних ініціатив часів Барака Обами.
Наприклад, в США більше не потрібно враховувати рівень моря для реалізації федеральних інфраструктурних об’єктів чи слідувати плану управління парками. Також країна більше не сплачує внесків до «Зеленого кліматичного фонду» ООН. А ще Трамп оголосив, що планує видобувати нафту на території Національного антарктичного заповідника.
Навіть прибувши на місце найпотужніших за останні роки каліфорнійських пожеж, які вже знищили понад 1,5 мільйона га лісів, у вересні 2020-го він відхрещувався від доказів того, що саме зміни клімату призводять до збільшення числа і інтенсивності таких пожеж. Мовляв, усе від великої кількості сухостою, який недостатньо контролюють і який легко займається. І це всупереч тому, що сам губернатор штату Каліфорнія зазначав: причина, зокрема, і в зростанні температури повітря.
Байдена нескінченно критикує Трампа щодо його реакції на лісові пожежі та невизнання змін клімату. На дебатах демократ назвав одним зі своїх перших кроків повернення США до Паризької угоди щодо клімату.
В угоді прописані зобов’язання країн зменшити викиди шкідливих речовин в атмосферу, щоби стримати рост глобальної температури в межах 1,5-2 градусів Цельсія до кінця сторіччя. Підтримка угоди Сполученими Штатами сильно впливає на боротьбу зі зміною клімату.
Цікаво, що США мають офіційно залишити Паризьку угоду 4 листопада — наступного дня після президентських виборів. Але оскільки президент вступає на посаду лише за два місяці після обрання, ймовірна перемога Байдена не завадить планам Трампа з неї вийти.
У найперші сто днів свого президентства Байден обіцяє скликати глобальний кліматичний саміт, аби переконати світових лідерів встановити більш амбітні та водночас реальні цілі щодо скорочення викидів парникових газів в атмосферу. На останніх дебатах він заявив, що взагалі хоче відійти від нафтової промисловості у США і навіть знає, як. І на все це, за його словами, піде не більше 15 років:
«Ми зможемо зробити енергію з відновлюваних джерел дешевшою, ніж енергія з викопних видів палива. Більше ніхто не будуватиме в Америці електростанції на вугіллі або на нафті. Ми повинні вжити заходів, щоб автопарки федеральних відомств використовували електромобілі і були створені 500 тисяч станцій для заряджання електромобілів».
Для Трампа це звучало б як нонсенс. Буквально за чотири дні після набуття президентських повноважень у 2017-му Трамп дав зелене світло добудові нафтопроводів Keystone XL та Dakota Access, які, зокрема з екологічних міркувань, призупинили за часів Обами.
Також на початку свого терміну Трамп знизив нормативні бар’єри для розробки нафти, природного газу та вугілля. Це дало свої плоди: за Трампа США суттєво збільшили експорт нафти й газу і навіть стали найбільшим виробником нафти у світі, обійшовши Саудівську Аравію та Росію.
Ідея відновлювальної енергії Трампові взагалі не близька. У той час, як в умовах коронакризи він намагався усіляко підтримати нафтогазову галузь, на імпортні сонячні модулі встановив нові тарифи, що сильно вдарило по ринку.
А от Байден обіцяє вимагати в Конгресу США ухвалення закону, який забезпечуватиме досягнення нульових викидів до 2050 року. Згідно з ним, державним компаніям доведеться обов’язково надавати інформацію про кліматичні ризики своєї діяльності, а страхові видатки для тих, хто інвестує в протидію глобальному потеплінню, знизять.
Економіка: «диво» Трампа і «соціалізм» Байдена
Ключовим успіхом Трампа до передвиборчої кампанії 2020 року мало б стати «економічне диво» — значне зростання економіки. Про неї чинний американський президент говорить постійно. Її ж він почасти поклав в основу зовнішньої політики своєї адміністрації. Але втрутився коронавірус, який «зажував» більшість економічних успіхів Трампа.
Трамп — виходець із великого бізнесу. А тому, прийшовши до влади, він вчинив так, як вигідно великому бізнесу: скоротив сплачувані тим податки. Під скорочення потрапила низка й інших податкових стягнень. Ще один пазл «економічного дива» Трампа — це ставка на протекціонізм (тобто захист національного виробника й збільшення тарифів на імпорт) і торговельні війни — передусім із Китаєм.
Як політика Трампа вплинула на економіку всередині США? До коронавірусної кризи виробництво, біржові індекси, середні зарплати зростали, безробіття впало до рекордних рівнів, а доходи бюджету суттєво зросли. Чи дає це підстави говорити про «економічний бум»? Безперечно. Чи це заслуга Трампа? А ось це не так і очевидно.
Рости економіка США почала ще з 2009 року за Барака Обами. Та сама ситуація і з більшістю інших економічних індикаторів: за Обами безробіття падало в середньому на 2,1% щороку, а за Трампа — на 1,3%; за Обами зарплати росли в середньому на 32 центи на рік, а за Трампа — на 28; та ж ситуація — з фондовими індексами. Більшість економічних успіхів нинішнього президента дістались йому від попередника; він їх лише закріпив. І це — дані з матеріалу прихильного до Трампа Fox News.
А як щодо підтримки американського виробника? Чи змогли підвищені тарифи й торговельні війни з Китаєм покращити торгівлю США зі світом? Навряд. Американські компанії переносили виробництво з неблагонадійного Китаю не в американські міста, а у В’єтнам і на Філіппіни — не під санкціями, та й робоча сила дешевша. А після обмеження трудової імміграції — наймати вирішили не американців, а працівників із Канади, Індії чи Великої Британії. За Трампа дефіцит у торгівлі, порівняно з часами попередника, не надто змінився, а в серпні 2020-го сягнув рекордного за останні 14 років значення.
Нині економіка США в кризі. Але її зростання — рано чи пізно — відновиться. І Трамп свою політику протекціонізму й слабкого податкового регулювання змінювати наміру не має.
Що ж натомість пропонує Джо Байден? Повернути податки для великих компаній і на великі доходи (ті, що перевищують 400 тисяч доларів на рік); згорнути протекціоністську політику Трампа; і дуже багато вкладати в «зелену» економіку — те, що нинішній президент не згадує взагалі.
Як підрахував Центр податкової політики, податкові ініціативи Байдена принесуть американській економіці додаткові 4 трильйони доларів протягом 2021-2030 років, а понад 75% податків сплачуватиме 1% найбагатшого населення США. Зворотний бік медалі — зниження доходів американців низького і середнього класу в середньому на 0,2-0,4%. Бо коли бізнес платить більше податків, у нього лишається менше грошей на зарплати.
А що стосується торгівлі, Байден пропонує боротися з Китаєм не тарифами, а формуванням коаліції з традиційними союзниками. При цьому перед укладанням такої коаліції він обіцяє враховувати, передусім, інтереси американців та сприяти інвестиціям у США.
Звучить надто розмито? Безперечно. Та, зрештою, Байден і за свого віцепрезидентства не займався економічними питаннями — тому й обговорювати можна лише його наміри, а не конкретні результати на посаді.
Міжнародні відносини: «хаос» Трампа і «порядок» Байдена
Не буде перебільшенням сказати, що Дональд Трамп своєю появою струсонув систему міжнародних відносин. Він не боявся вдаватися до далеких від дипломатичності заяв, псувати відносини з традиційними союзниками й загравати зі стратегічними суперниками (як-от з Північною Кореєю), і намагався все вирішувати укладанням угод. Бізнесмен Трамп і на президентській посаді не відмовився від бізнес-підходу навіть у питаннях міжнародної політики.
Приміром, як домогтися збільшення витрат на оборону від союзників по НАТО? Мабуть, шляхом тривалих перемовин і кулуарних розмов? Та ні, можна просто тиснути на них публічно, лякаючи скороченням військової підтримки. І, як не дивно, цей підхід — просте підвищення ставок — працює! Хай і на політичному рівні відносини США та їх європейських союзників вкрай охололи.
А що робити з ядерною програмою Північної Кореї? Тиснути на неї й далі санкціями та міжнародною ізоляцією, як попередники? Звісно, ні — треба домовлятися, стверджує доктрина Трампа.
На початку прогрес і справді був: Пхеньян пообіцяв заморозити свою програму, Трамп і Кім Чен Ин начебто встановили контакт. Але пізніше КНДР сама почала підвищувати ставки — а у США виявилося їх нічим крити. Тож тепер оглядачі пильно спостерігають за новим озброєнням Пхеньяна, на розробку якого не впливають ані санкції, ані Трамп.
Та сама ситуація — і з Іраном. Бажаючи припинити його ядерну програму, США вийшли з іранської ядерної угоди — єдиної на сьогодні, яка цю програму обмежує. Також відновили санкції проти Тегерана, а тепер ще й запровадили нові — проти продавців зброї Ірану. При цьому Трамп обіцяє, що в разі переобрання укладе з Тегераном угоду за лічені дні.
Для міжнародних відносин ера Трампа — це ера все більшої закритості США від зовнішнього світу, виходу з міжнародних організацій та угод (ВООЗ і Паризька кліматична угода як приклад) й творення політики через Twitter. Це — ера хаосу, де передбачати щось чи планувати на тривалий строк просто не має сенсу. Коли «скажений» Кім Чен Ин може стати «другом», а «дружній» Китай — розсадником «ковідної чуми».
Трамп відмовився від ролі США як глобального лідера. А от Джо Байден хоче її повернути.
Власне, декларована Байденом зовнішня політика принципово майже ні в чому не збігається з Трамповою. Демократ обіцяє покращити відносини із союзниками США по ЄС і НАТО, повернутися у ВООЗ та Паризьку кліматичну угоду, відновити ідею Трансатлантичного партнерства, закинуту Трампом ще на початку каденції.
В останньому своєму інтерв’ю кандидат від Демократичної партії назвав Росію «найбільшою загрозою для Америки просто зараз, якщо говорити про руйнування нашої безпеки та союзів», а от Китай — найбільшим конкурентом США.
Саме політика щодо КНР (і, можливо, скорочення військової присутності за кордоном) якраз є чи не єдиним питанням, у якому позиції демократів та республіканців збігаються.
92% опитаних виданням Foreign Policy експертів кажуть: світ буде більш охочим мати справу зі США в разі перемоги Байдена. Вони ж віддали йому перевагу як більш ефективному діячеві у зовнішній політиці США. Президентство Байдена може стати ерою «порядку», поверненням до часів Обами, коли дії Вашингтона були ближчими до звичних уявлень про дипломатію та міжнародні відносини.