Борис Джонсон став новим прем’єр-міністром Великої Британії: що про нього відомо

Британія визначилась із новим лідером Консервативної партії та водночас прем’єр-міністром. Ім’я наступника Терези Мей, яка сьогодні залишає посаду, Бориса Джонсона, офіційно оголосили пообіді 23 липня. І таке рішення нікого не здивувало. Джонсон обійшов свого основного конкурента, чинного міністра закордонних справ Джеремі Ганта. Йому пророкували перемогу від початку прем’єрських перегонів, на підтримку кандидатури Джонсона виступав навіть американський президент Дональд Трамп. Хто такий Борис Джонсон і чого чекати від нього Великій Британії?

Від журналіста до міністра

«Це людина, чия кар’єра була і на вершині, і на дні, але його неймовірна віра у себе і вміння нав’язати це іншим допоможуть йому потрапити до найвищого кабінета в країні. Це людина, чия мрія про владу, яку він ретельно приховував, була очевидною упродовж десятиліть. Це людина, яку люблять виборці, але яка намагається усіляко їх відштовхувати», — так про новообраного прем’єра пише BBC.

55-річний Борис Джонсон — представник давньої британської еліти: серед його далеких родичів є й англійський король Георг ІІ, і відомий політичний діяч Османської імперії Алі Кемаль. Останній свого часу віддав наказ про арешт першого президента Турецької республіки Ататюрка. Однак після приходу до влади Ататюрка був ним страчений (згідно з іншою версією — загинув під час війни за незалежність).

Початкову освіту Джонсон здобув у Брюсселі, а згодом закінчив найелітніший навчальний заклад Британії — Ітонський коледж. Як і більшість представників британської політичної верхівки, він — випускник Оксфордського університету. У студентські роки потрапив до престижного Буллінгдонського клубу. Його членом був і Девід Кемерон — попередник Терези Мей на посаді прем’єра Британії.

Після завершення університету Джонсон займався журналістикою. Із його першого місця роботи, газети The Times, Джонсона звільнили за вигадану цитату. Після цього він потрапив у Daily Telegraph, де «виріс» до заступника головного редактора й головного політичного оглядача. Потім співпрацював із ВВС, а в 2000 році очолив редакцію The Spectator.

Євроскептицизм Джонсона у його матеріалах полягав у представленні інституцій ЄС як непотрібного бюрократичного апарату. У тому числі через такі погляди він здобув симпатію Консервативної партії Британії і в 2001 році став членом парламенту від цієї політсили.

Відомим Джонсон став, коли виграв вибори мера Лондона у 2008 році та був переобраний на другий термін у 2012-му. У липні 2016-го він отримав посаду міністра закордонних справ у кабінеті Терези Мей.

Джонсон був двічі одруженим. Із другою дружиною, Мариною Вілер, він розлучився після 25 років шлюбу. У нього п’ятеро дітей — четверо від Вілер та позашлюбна донька.

Кого він переміг?

На початку політичної кар’єри Джонсон про свої прем’єрські амбіції говорив так: «Мої шанси стати прем’єр-міністром такі ж великі, як можливість знайти Елвіса на Марсі чи пережити реінкарнацію в оливку».

Та попри скандальну репутацію, Джонсон упевнено лідирував протягом усіх турів прем’єрських перегонів у 2019-му. Конкурентами Джонсона за посаду на самому початку були, зокрема, чинні члени уряду: голова МЗС Джеремі Гант, міністр із міжнародного розвитку Рорі Стюарт, міністр внутрішніх справ Саджид Джавід, міністр навколишнього середовища, продовольства та сільського господарства Майкл Ґоув, міністр охорони здоров’я й соціального забезпечення Метт Генкок. Парламентарка Естер Макві, яка вибула з перегонів на самому початку, підтримала Джонсона, назвавши його «сильним та оптимістичним лідером», який здатний реалізувати Brexit.

Коли ж претендентів залишилося двоє — Гант і Джонсон, шанси Джонсона, згідно з прогнозами, лише зросли. За кілька днів до голосування ймовірність перемоги Ганта оцінювали лише в 4 %. 52-річний Гант, бізнесмен, співзасновник освітньої компанії Hotcourses, парламентар із 2005 року, був членом уряду на трьох посадах: крім МЗС, очолював також міністерство культури, медіа та спорту, а також був міністром охорони здоров’я й соціального забезпечення.

Гант казав, що вважає можливим поліпшити угоду щодо виходу з ЄС до 31 жовтня. На відміну від жорсткої позиції Джонсона, він готовий був би відкласти Brexit ще раз, якщо б була перспектива укласти нову угоду пізніше. Він також казав, що в іншому разі «з важким серцем» погодився б на вихід без угоди.

«Складні стосунки з правдою»

Ось що писав редактор Daily Telegraph Макс Гастінгс про Джонсона, коли той працював кореспондентом в Брюсселі: «Можна сперечатися, негідник він чи просто шахрай, але не щодо його моральної неспроможності, що походить від нехтування правдою. […] Гідність усе ще має значення в державній службі, і Джонсон ніколи її не матиме. Його вагомою вадою є боягузтво, яке виражається в готовності розповісти будь-якій аудиторії, що, як він думає, їй сподобається, незважаючи на те, що вже за годину неминуче суперечитиме самому собі».

Джонсона кілька разів ловили на брехні і після того, як він завершив журналістську кар’єру. Головний коментатор видання Financial Times Мартін Вулф називає політика «серіальним фантастом». Один з останніх прикладів — від 3 травня 2019-го. Джонсон написав у своєму Twitter, що сходив на місцеві вибори та проголосував за Консервативну партію. У коментарях Джонсону зазначили, що того дня ніяких виборів не було. Неправдивий твіт політик одразу видалив.

Джонсона і в Європі, і в Америці знають як людину, що полюбляє скандальні коментарі на адресу відомих політиків і майже ніколи за них не вибачається. Наприклад, у своїй статті від 2007 року він назвав Гілларі Клінтон «фарбованою білявкою з великими губами й сталевим поглядом — просто як у медсестри-садистки у шпиталі для душевнохворих». І додав: «Якщо Білл Клінтон здатен впоратися зі своєю дружиною, він впорається і з будь-якою глобальною кризою». А тоді сказав, що таке висловлювання варто сприймати просто як жарт.

«Жартував» Джонсон і про королеву Єлизавету ІІ, іронізуючи над її інтересом до країн колишньої Співдружності в Африці. Мовляв, це через те, «що вони регулярно постачають їй натовпи негритят, які розмахують прапорцями». А президента Росії Володимира Путіна він якось назвав Доббі, домашнім ельфом із «Гаррі Поттера».

Президент США Дональд Трамп у червні 2019-го заявив про підтримку кандидатури Джонсона на виборах прем’єра, ймовірно, забувши, що колись Джонсон казав, що «американський президент втратив розум». Видання Vox зазначає, що Джонсон, крім «перекручування правди», відомий ще й своєю «просто жахливою зачіскою, завдяки якій він здобув порівняння із Дональдом Трампом». Деякі британські медіа пишуть, що Джонсон насправді «навіть небезпечніший, ніж Трамп», а їхня основна подібність у тому, що «люди не сприймають їх досить серйозно, доки не стає надто пізно».

А що з Brexit?

Ще складніші стосунки у Джонсона із темою Brexit. У 2016 році, коли він отримав посаду міністра закордонних справ, він почав активно відстоювати ідею про необхідність для Британії залишити Євросоюз. При цьому вдавався до перевірених методів — гучних заяв і брехні. У травні 2016-го він закликав британців голосувати за вихід із союзу, наголошуючи, що об’єднаній Європі прийшов кінець. «Наполеон, Гітлер та інші намагалися здійснити возз’єднання Європи, але усе закінчувалось трагічно… Євросоюз — це спроба зробити те саме іншими методами. Але вічна проблема у тому, що насправді відданості ідеї Європи не існує», — заявляв Джонсон.

А після того, як чинна прем’єрка Тереза Мей оголосила про свою відставку і Джонсон висунув свою кандидатуру на цю посаду, його звинуватили в обмані виборців під час кампанії за вихід країни з Європейського союзу і навіть викликали до суду. Напередодні референдуму щодо Brexit 2016 року політик заявив, що членство в ЄС коштує країні 350 мільйонів фунтів стерлінгів на тиждень. Ця теза стала однією з основних під час кампанії, цю цифру писали на агітаційному автобусі, який їздив по країні. Позивач — бізнесмен Маркус Болл назвав таку цифру несправедливо завищеною, однак суд відхилив позов проти Джонсона.

Борис Джонсон — прихильник жорсткого Brexit. Через незгоду із позицією Терези Мей, яка намагалась домовитися із парламентарями про найвигідніші для Британії умови угоди, у липні 2018-го він подав у відставку з посади міністра закордонних справ. Під час своєї прем’єрської кампанії він заявляв: у разі обрання на пост глави уряду не має наміру платити Європейському союзові відступні за Brexit, доки не доб’ється прийнятних умов виходу. Йдеться про суму в 39 мільярдів фунтів (50 мільярдів доларів США) за невиконання зобов’язань перед Євросоюзом.

Позицію Джонсона щодо Brexit без угоди не підтримує чимало з чинних урядовців. Передчуваючи оголошення Бориса Джонсона прем’єром, заступник міністра закордонних справ Великої Британії Алан Данкан та міністерка культури Марго Джеймс пішли у відставку. Про намір залишити свої посади у разі перемоги Джонсона заявили й міністр фінансів Філіп Геммонд та міністр юстиції Девід Ґоук.