Фешн-індустрія на паузі. Як впливає коронавірус на роботу модних брендів та на людей, які шиють одяг у Бангладеш

Бангладеш — країна на кордоні з Індією, яка є другим найбільшим постачальником текстилю для світової фешн-індустрії у світі після Китаю. Наприкінці березня компанії-покупці почали масово скасовувати свої замовлення у бангладеських виробників. У країні запровадили жорсткий карантин — через це тисячі текстильних фабрик зупинили свою роботу й позбавили своїх співробітників засобів для існування.

Здається, тепер ситуація поліпшується: наприкінці квітня частині працівників текстильних фабрик дозволили повернутися на робочі місця після більш, ніж місяця перерви. Більшість із них не зупиняє навіть той факт, що останніми днями в країні стрімко зростає кількість інфікованих COVID-19. Для мільйонів бангладешців робота на фабриці — єдина можливість прогодувати родину. Чи врятовані вони тепер? І чи може обмеження роботи бангладеських фабрик бути відчутним в усьому світі?

Робота на вагу золота

«Я повернулася додому у своє село наприкінці березня, коли ми відзначали національне свято. Наше підприємство мало запрацювати 5 квітня. Однак коли я повернулася на роботу цього дня, хтось вивісив на вході табличку з написом про те, що усіх працівників звільнено», — пригадує Халеда Парвін, донедавна працівниця однієї з текстильних фабрик у передмісті столиці Бангладеш Дакки. Як для неї, так і для мільйонів робітників текстильної промисловості країни закриття підприємств 26 березня стало справжнім шоком.

Згідно з оцінками Бангладеської асоціації виробників та експортерів одягу (BGMEA), пандемія коронавірусу та закриття фабрик означало безробіття для більш, ніж половини з 4 млн робітників у галузі текстильної промисловості. Переважно йдеться про жінок-швачок, які на свою заробітну плату часто утримують цілу родину.

При цьому їхній місячний прибуток в середньому становить близько сотні доларів — це навіть не дотягує до прожиткового мінімуму в країні.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!

Для світових брендів, яким Бангладеш постачає текстиль, головним критерієм є якраз дешева робоча сила. А для Бангладеш текстильна промисловість — одна з головних статей прибутку, на яку припадає понад 80% експорту країни та 16% її ВВП.

Минулого року прибуток від неї становив понад 30 млрд доларів. Відповідно до підрахунків Міністерства торгівлі Бангладеш, близько 15 млн робочих місць в країні прямо чи опосередковано залежать від текстильної галузі. Крім швачок, це ще й постачальники харчових продуктів для підприємств, водії вантажівок та працівників портів. Тож через закриття фабрик постраждали всі.

Рішення закрити майже чотири тисячі підприємств влада країни ухвалила після скасування світовими компаніями замовлень на загальну суму 3,17 млрд доларів — після того, як сировина на їхнє виконання вже була придбана і частина замовлень — виконана.

«Зрозуміло, що жоден споживач не буде зараз вкладати гроші у сорочки та брюки. Усі більше зосереджені на збільшенні своїх витрат на їжу й ліки у зв’язку з пандемією», — зазначала президентка BGMEA Рубана Гук. «Втім, я не хочу жодних грантів чи благодійності, але я лиш хочу мінімальної справедливості для наших працівників», — обурювалась Гук.

Її скарги підтримала й міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch, яка у своїй заяві закликала західні бренди бути відповідальними перед своїми постачальниками. Після такої критики, деякі усе ж зобов’язалися повністю сплатити вартість уже виконаних замовлень.

«Ми виконуємо усі свої зобов’язання перед постачальниками, гарантуючи, що усі замовлення, які були виготовлені або вже перебувають у виробництві, повністю оплачені відповідно до первісних умов оплати», — йдеться у заяві компанії Zara Inditex.

В H&M теж запевнили, що виконають свої зобов’язання перед постачальниками виробів з текстилю в усіх країнах, де були зроблені замовлення, та візьмуть на себе доставку вже виготовленого одягу й товарів у процесі виробництва.

Гроші та реальна небезпека

Дана Томсон досліджувала «підводні камені» fast fashion («швидка», масова мода за доступними цінами, — ред.) і деякий час жила у Бангладеш, де вивчала, як працюють текстильні фабрики. Вона написала про це книгу Fashionopolis. Вона каже, що такої ситуації з коронавірусом ніхто не очікував. Водночас через неї вдалося виявити системні недоліки такого «дешевого» виробництва.

Про неналежні умови праці для бангладешців багато говорили у 2013 році, коли внаслідок обвалу текстильної фабрики у Саварі загинули понад 1100 співробітників. Після цього вони поліпшились, однак про жодні «соцпакети» для працівників у часи кризи досі не йдеться.

«Роками Камбоджа, В’єтнам та Бангладеш прагнули експортувати усе більше продукції, щоби задовольнити попит, що стрімко зростає. Увесь ланцюг виробництва нагадував картковий будинок — це був хисткий баланс, який так легко було порушити. Щось одне йде не так — і валиться все. Зі страшенним гуркотом», — каже Дана.

Дослідниця запевняла, що закриття фабрик у Бангладеш не означає великих втрат для великих брендів: у них ще лишилося багато речей в запасах — адже нині особливо ніхто не купує одяг.

«Але щойно склади спорожніють, вони скажуть фабрикам: нам терміново потрібен одяг. Отже, все залежить від них. А працівники будуть раді будь-якій зайнятості і погодяться вийти навіть за менші гроші. Врахуйте, у них немає ані допомоги по безробіттю, ані декретних виплат, ані оплачуваної відпустки», — зазначала Дана в інтерв’ю ще на початку квітня.

Врешті за місяць так і сталося. Нині у Бангладеш близько 10 тисяч випадків інфікування коронавірусом та 180 смертей — відносно небагато на 161,5 млн населення країни. Але фахівці у галузі охорони здоров’я кажуть: вірогідно, справжня кількість заражених значно більша, однак рівень тестування в країні поки низький. До того ж, останніми днями кількість хворих почала стрімко зростати — та попри очевидні ризики для здоров’я та життя з 27 травня частина бангладешців повернулась працювати на фабрики у столиці Дацці та портовому місті Читагонзі — виконувати нові замовлення.

«Ясна річ, мене турбує коронавірус. Однак нині мене значно більше бентежить втрата роботи та зарплатні, якщо я не вийду на зміну», — зазначив в інтерв’ю агентству AFP один з робітників Мофаззаль Хоссейн. Його місячний заробіток на фабриці становить 115 доларів.

Крім того, відкриттю фабрик передували масові протести звільнених робітників. Починаючи з минулої неділі сотні працівників текстильної галузі щодня виходили на вулиці Дакки, вимагаючи виплати заробітної плати під час кризи. Хоча у березні держава й оголошувала про пакет допомоги тим, хто задіяний у критично важливій галузі експорту, в обсязі 588 млн доларів, втім, виробники наполягають, що цих грошей катастрофічно не вистачає.

Що тепер?

Кількість фабрик, які запрацювали знов, точно невідома: називають різні цифри від 850 до 2 тисяч. Профспілки критикують рішення відновити роботу підприємств, наголошуючи: «хто відповідатиме, у разі, якщо тисячі співробітників захворіють?».

Втім влада країни запевняє, що контролює ситуацію, і зі 105 перевірених у день відкриття фабрик лише у чотирьох не було дотримано належних санітарних норм.

Головна причина, чому текстильні підприємства знову запустили, — страх, що конкуренти з В’єтнаму, Камбоджі, Індії та Шрі-Ланки, які вже відновлюють роботу, «вкрадуть» у бангладеських фабрик постійних клієнтів. А це означатиме фатальні наслідки для бангладеської економіки.

Через закриття фабрик та масове звільнення співробітників цьогоріч економіка країни ризикувала втратити понад 6 млрд доларів.

«Ми повинні прийняти коронавірус як частину нашого життя. Якщо ми не відкриємо фабрики, для нас наступить економічна криза», — наголосив Могаммад Гатем, віцепрезидент Бангладеської асоціації виробників та експортерів трикотажу.

У понеділок, 4 травня, Бангладеш знов продовжив карантин до 16 травня, однак із пом’якшеннями: найближчим часом планують поступово відкривати й інші текстильні фабрики — щоби рятувати економіку країни.