Головні матеріали Громадського у 2018
Щодня упродовж року Громадське публікувало на сайті від двох до п'яти історій. Усі вони важливі, кожна з них віддано і ретельно зроблена нашими журналістами. Наприкінці кожного року ми підсумовуємо нашу роботу і збираємо в єдину добірку найважливіші історії. Цього року в ній — три документальні фільми, відверта історія про депресію та фільм про унікальну багатодітну родину.
«Етапом через пів-Землі: історія ув'язнення Сенцова і Кольченка» — документальний фільм Громадського
Українського режисера Олега Сенцова та активіста Олександра Кольченка затримали в Криму 10 травня 2014 року. Їх звинуватили в підготовці терактів, засудивши Кольченка до 10, а Сенцова — до 20 років позбавлення волі. Разом з ними також затримали Геннадія Афанасьєва та Олексія Чирнія. Афанасьєва у 2016-му році обміняють, Чирній залишиться в колонії в Магадані.
Сенцова і Кольченка утримували в СІЗО в Москві, судили в Ростові, перевозили етапами на Урал і аж до російської Арктики. На двох вони проїхали майже 20 тисяч кілометрів — це половина шляху довкола світу. Для них ця подорож триває виключно Росією. І виключно в’язницями.
Знімальні групи Громадського побували у ключових містах на шляху їхнього етапу — Москві, Ростові, Челябінську, Лабитнангі.
Ми дізналися, в яких умовах їх утримують та які люди опікуються їхніми долями там, куди так і не допустили українських консулів, куди й донині складно дістатися адвокатам.
«Тебе не існує» — так називалася доповідь міжнародних правозахисних організацій Amnesty International та Human Rights Watch, яку вони опублікували у липні 2016-го. Правозахисники розповіли про незаконно утримуваних по обидва боки лінії зіткнення. З українського боку, за їхніми даними, людей утримували в будівлі Харківського управління СБУ. В самій Службі безпеки цю інформацію заперечували. Увесь цей час Громадське збирало факти на підтвердження або спростування цих даних.
Чому через чотири роки російсько-української війни, після всіх безчинств, тортур і порушень прав людини, нам також важливо знати, чи існували таємні тюрми СБУ? На відміну від самопроголошених республік, Україна — правова держава, для затримання будь-кого повинна бути законна підстава. Якщо так звані таємні тюрми СБУ дійсно існували і там дійсно утримували сепаратистів — чому їм не висували офіційних звинувачень?
Чи могли людей утримувати заради обміну? Якщо так, то чи міняли українських військових на когось із утримуваних? А якщо ні, то якою була мета такого утримання?
«У мене в грудях вибухнула атомна бомба» — історії депресії кінооператорки і ветерана війни на Донбасі
Стан «осінньої депресії» знайомий, мабуть, кожному. З’являється поганий настрій, агресивність, відчуття безпорадності. У когось це минає за день, однак є випадки, коли це не припиняється кілька тижнів чи навіть місяців. Тоді перегляд фільмів під ковдрою виявляється недієвим.
За прогнозами, до 2030 року депресія стане третьою найпоширенішою хворобою в країнах з низьким доходом і другою — з середнім. У 40-60% випадків суїцид вчиняють люди у депресії. Проте до спеціаліста наважуються звернутися не всі, або ж тільки тоді, коли потрібно лікуватися медикаментами.
В Україні будь-який психічний недуг все ще асоціюється зі стаціонаром і диспансерним обліком. Водночас досі немає законів про психологічну та психотерапевтичну допомогу. Людям важко розібратися, до якого саме фахівця звернутися, і чи може він якісно допомогти, мало хто знає, що таке психічні негаразди та їхні наслідки.
Пригнічення, відсутність позитивних емоцій, втрата інтересу, зниження працездатності та самооцінки, пасивність, тривога, сонливість або безсоння, втрата апетиту, відчуття провини чи відчаю, думки про самогубство — це неповний перелік симптомів, які можуть свідчити про депресію, якщо вони стійкі та наростаючі. Самолікування категорично протипоказане, адже може мати найгірші наслідки.
Хрещений батько Христини Лизогуб довго хворів депресією, а потім наклав на себе руки. Коли захворіла вона, родичі переконували, що це вроки та пропонували піти до священика, аж доки вона сама за руку не привела маму до психіатра. «Сталкер» за освітою психолог, однак, подолати контузію та пост-травматичний стресовий розлад після війни йому не вдалося.
Христина та Сталкер зустрілися з Громадським, аби поділитися досвідом та розповісти, з чого починається депресія, чому важливо не ігнорувати її симптоми та як їм самим вдалося подолати.
Підтоплення шахт загрожує Донецьку й сусіднім містам просіданням ґрунту, забрудненням річок азотом і важкими мінералами, зараженням питної води, а отже й захворюваннями — це може статися за 15, 10, а можливо, і 5 років. Під загрозою насамперед — промислові центри. Екологічними біженцями можуть стати щонайменше 2,5 мільйони людей.
Донбас — найбільший індустріальний регіон світу, де триває війна. Досі вдавалося уникати значних надзвичайних ситуацій — на щастя, обстріли не зачепили хімпідприємства. Однак руйнівні процеси, що їх спричинило масове закриття й затоплення шахт, уже четвертий рік тривають під землею. Востаннє таке траплялося під час Другої світової. Річ у тім, що водовідлив повинен працювати навіть на вже закритих копальнях.
Але в умовах конфлікту витрачати гроші на це видається невигідним. Часом бракує доступу — дві третини українських вугільних підприємств розташовані на тимчасово окупованій території. В одній з шахт законсервовані радіаційні сполуки, які зберігаються після підземного ядерного вибуху.
Спецпроект Громадського доступно розповідає про напрацьовані науковцями сценарії екологічної катастрофи, що може статися на сході країни. Наше завдання — не налякати, а показати, до чого може призвести бездіяльність, і які дії допоможуть уникнути найгіршого.
Документальний фільм Громадського попереджає про те, що може трапитися й показує людей, які розуміються на катастрофі, а також тих, кого вона може торкнутися насамперед.
Розділені: бути мамою, донькою, батьком політв’язня в Криму
Вони приїхали до Києва з окупованого Криму, щоб розповісти про свою біду. П’ять матерів, дві дружини, батько і сестра — 9 близьких родичів кримських татар, затриманих на півострові. Їхні рідні — за ґратами в Сімферополі та Ростові-на-Дону, куди передають частину справ. Вони отримали строки від шести місяців до двох з половиною років.
Усіх звинувачують у тероризмі або причетності до забороненої в Росії організації «Хізб ут-Тахрір». Та справи сфабриковані, а деякі судді вимагають від прокурорів бодай якихось серйозних доказів. Уся їхня провина — сповідування ісламу, активна роль у житті громади, а тепер іще й участь у «Кримській солідарності» — організації, яка підтримує родини політв’язнів.
Загалом у політичних справах, пов’язаних з півостровом, затримали понад півсотні людей, 38 із них — кримські татари. Життя їхніх рідних — це щоденна боротьба: за можливість побачитися хай і через скло в судовій залі, за можливість утримувати родину. Вони показують речі, які нагадують їм, а тепер і нам, про тих, кого забрали.
Моя нова Вірменія: на межі з війною
У 1988-1994 роках між Вірменією та Азербайджаном тривала війна. Утім, прикордонні сутички продовжуються донині. Востаннє активні військові дії поновились у квітні 2016-го й тривали чотири дні.
Де-юре війна закінчилась, але справжній мир між народами так і не настав. Кордони досі закриті, вірменів не впускають в Азербайджан і навпаки, країни ведуть ворожу політику одна до одної. Після Оксамитової революції у Вірменії й зміни влади багато хто переживає, що бої можуть поновитися знову. Надто в селах, де війна залишила глибокий слід і продовжує впливати на життя людей.
В ніч на 24 червня група молодиків напала на ромський табір і зарізала людину. Убитий – ромський юнак. Його звали Давид Попп. Йому було 23 роки. Поліція вилучила ніж, а також затримали усіх нападників. Крім того, поліцейські встановили і затримали 20-річного організатора цього нападу.
Уповноважена Верховної Ради з прав людини через напад на ромів у Львові звернулася до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та попросила взяти під контроль розслідування цієї справи.
Це в був не перший напад на ромів, унаслідок якого загинула людина.
16 травня 2017 року у селищі Вільшани Харківської області стався збройний конфлікт між двома групами місцевих мешканців, частина з яких були ромської національності. Тоді були поранені четверо людей, один з яких — 50-річний чоловік — помер. Загиблим виявився очільник ромської громади у Вільшанах Микола Каспіцький.
Редакція Громадського опублікувала власну думку про відповідальність журналістів за висвітлення нападів ультраправих на ромські поселення —Називати речі своїми іменами.
Також наші журналісти поїхали на Закарпаття в село, де ховали хлопця. Про те, чому похорон Давида Поппа перетворився на політичний мітинг ромів — в репортажі Ігоря Бурдиги.
Скоці: історія однієї родини — Hromadske.doc
10 синів, 50 онуків (уже насправді більше) і 50 років разом. Вони живуть на Волині у селищі Гута-Камінська, а їхні діти розлетілися по всьому світу. Та цього року вони зібралися разом, аби відсвяткувати золоте весілля батьків — подружжя Скоців. Побував на ньому і наш Богдан Кутєпов. А поки він монтував це відео, в родині Скоців народився ще один, 51-й онук Матвій.
Як Порошенко Константинополь брав: історія томосу для українського православ'я
Надання томосу про автокефалію, а простіше, проголошення незалежності Української православної церкви Вселенським патріархом — головна інформаційна подія 2018-го року. Її «двигун» — президент Петро Порошенко. Саме його зусиллями доля українського православ'я із внутрішньоцерковного перетворилася на питання національної безпеки та фактор майбутніх президентських виборів.
Сам Порошенко за час президентства пройшов шлях від звичайного прихожанина Української Православної церкви Московського патріархату до прибічника української церковної незалежності. Максим Каменєв пояснив, як усе це сталося і чому саме зараз.
«Я впевнений, що ця країна мене не кине» — студенти Євромайдану, які рятувалися від «Беркуту» 30 листопада
Вечір 29 листопада 2013 року. 17-річний студент київського коледжу Роман Ратушний дрімав біля однієї з бочок, студентка філологічного факультету університету Шевченка Ліза Жарікова та студент-історик університету Грінченка Віталій Кузьменко грілися недалеко від стели, але у різних місцях — усі троє вони прийшли на Євромайдан, аби підтримати курс на євроінтеграцію. Уже о четвертій ранку усі троє постраждали від побиття працівниками спецпідрозділу «Беркут». Лізу врятувала книжка «Таборовий зошит» Василя Стуса, яка лежала у наплічнику та захистила від ударів кийка, Рома також встиг врятуватися, пропустивши кілька ударів втікаючи, Віталію повезло менше — закрита черепно-мозкова травма, зламана рука, ніч в автозаку.
За п'ять років їхні життя змінилися, вони більше не навчаються, а працюють. Ліза пише вірші та власну музику, Віталій повернувся з передової на сході України, став ветераном, займається проектами щодо соціалізації військових, а Рома — політичний аналітик. П'ять років потому ми запитуємо їх про, нібито, банальні речі: що змінилося за цей час в їхніх життях, чи відчувають зміни і головне — чи не розчаровані вони.
Що розповіли Громадському ті самі студенти, які одні з перших вийшли на Євромайдан у листопаді 2013 — у нашому відео.
- Поділитися: