Найгірша подорож у житті: як живуть мігранти, які потрапили до Латвії через Білорусь

«Афганістан зараз як дикий ліс»

Решад Хан живе на 21 євро на тиждень — купує на них курку в Lidl і готує на всіх. Дах над головою, решту харчів та допомогу волонтерів йому надає центр для біженців «Муценієкі», що неподалік від Риги. Тут Решад чекає на рішення міграційної служби Латвії. Він утік з Афганістану та потрапив до країни нелегально, через Білорусь.

З весни до кінця літа до Латвії цим шляхом потрапили близько 400 людей, які попросили про притулок. Вони прибувають з Іраку, Сирії й Афганістану та намагаються нелегально прорватися через кордон. З 11 серпня у Латвії на кордоні з Білоруссю діє надзвичайна ситуація через мігрантів. Кордон перекритий, до зони НС не пускають журналістів та волонтерів.

Махмуд також прибув до Латвії з Афганістану. На батьківщині він працював продавцем у фірмі автозапчастин. Три місяці тому армія США та союзників з НАТО залишила Афганістан, і всю країну захопив «Талібан». Родина Махмуда співпрацювала з урядом Ашрафа Гані. Таких людей таліби вбивають. Родина вирішила, що залишатися у країні Махмуду небезпечно.

Разом із ще трьома втікачами він перетнув кордон Ірану й дістався Туреччини. Його родич заплатив якійсь людині, яка взялася довезти їх до Європи. Суми Махмуд не знає, як і подальшого маршруту: їхали легковим автомобілем і вдень, і вночі, частину колії пройшли пішки. Дісталися Мінська. А десятого серпня Махмуда із супутниками привезли до лісу на околицях латвійського кордону. Вони перетнули її та здалися латвійським прикордонникам.

Удома в Махмуда залишилася сім'я з трьома дітьми: старшій доньці 13 років, середній — 10, а молодшій — 8 місяців.

«Вони закрили школи для дівчаток! — обурюється чоловік. — Усі закрили! Ви йдете вулицею, бачите безліч людей, які вас лякають, і думаєте: "Тут щось трапилося". І ви не можете відправити дітей до школи, тому що потім вас мучитиме питання, чи повернуться вони додому живими».

Махмуд хотів би лишитися в Латвії та сподівається отримати статус біженця. Поки розглядаються документи, він не може працювати, але потім спробує знайти тут щось: має великий досвід у роботі з автомобілями.

«Ми могли б жити будь-де, щоб урятувати наші життя, — каже Махмуд. — Я хотів би привезти сім'ю сюди. В Афганістані життя немає. Там немає шкіл, немає освіти, охорони здоров'я. Якщо я захворію і шукатиму лікаря, то не знайду — всі лікарі тікають від цих людей (талібів, — ред.). Усі бізнесмени тікають від цих людей. У кого там було хороше життя — тікають звідти, бо там немає безпеки. Афганістан зараз як дикий ліс. Люди плачуть, бо їм нічого їсти. Інакше навіщо ми подалися б у таку важку дорогу, перетнули б стільки кордонів, аби дістатися сюди!»

Разом із Махмудом тікав Решад Хан. Він молодий, і на батьківщині не встиг здобути професійну освіту, бо дбав про батьків. Але десять місяців він відучився на курсах англійської мови. Решад має проблеми з талібами, і його батьки вирішили залишити Афганістан і поїхати до Європи, щоби жити в безпеці в нормальному середовищі. Людину, яка довезла їх до Латвії, він не знає.

«Нині в Афганістані найгірша ситуація для молоді, — каже Решад. — Вчитися неможливо. Усі хочуть виїхати з країни. Америка, Канада, Німеччина спрямовують літаки, щоб евакуювати людей, які мають проблеми з талібами. Я один із таких. На жаль, я не прилетів літаком».

Решад — уродженець Кабула. Звідти й почався його шлях. Він каже, що дорога до латвійського кордону забрала 23 дні. «Було багато труднощів із їжею, водою, автомобілями, іноді нас били. Це була найгірша подорож у моєму житті. Ми не знали, що потрапили до Білорусі. Ми йшли пішки приблизно три години лісом до латвійського кордону. Там були прикордонники з собакою, вони заарештували нас і доставили до Даугавпілса до центру утримання нелегальних іммігрантів. Я ніколи не бував у такому місці, схожому на в'язницю, хоч це й не в'язниця».

Будні центру для біженців «Муценієкі»

Коли Решад надав прикордонникам оригінальні афганські документи, його перевели до «Муценієки», і юнак нарешті відчув, що він у безпеці. «Нам дають поживну їжу, наприклад, квасолю, рис, олію, цукор, чорний чай. Дають автобусні квитки та 21 євро щотижня. Ми їмо просту їжу задля підтримання життя, я не бачу тут халялю чи хараму. Я роблю закупи у Lidl. Там доволі дешево, і ми переважно купуємо щось вегетаріанське, інколи курку, я вмію її готувати. На поверсі є спільна кухня, ми готуємо разом і прибираємо там вечорами. На кожному поверсі дві чи три душові з вісьмома кабінками, потрапити в душ — не проблема».

Решад живе в одній кімнаті з трьома товаришами з подорожі. Але раніше, за його словами, коли в таборі було дуже багато народу, у кімнатах жили по 6-7 людей. Мешканцям центру за необхідності надають юридичну допомогу.

«Тутешні службовці такі добрі! — каже Решад. — Якщо хтось занедужує, ми легко можемо зайти в кабінет до лікаря та проконсультуватися, він дає нам ліки. Якщо комусь у таборі стає зле, викликають "швидку", і вона приїжджає за кілька хвилин».

Другого дня перебування в «Муценієкі» до Решада з товаришами прикріпили ментора — людину, яка допомагає їм призвичаїтися до нових для них обставин. «Її звати Кріста, – розповідає Решад. — Вона дуже добра і чуйна, вона дістає мені одяг, теплі куртки, рукавички й постійно питає мене про здоров'я, мій стан».

Решад ще не розпочав вивчати латиську мову, але планує. У середині листопада завершилися його імміграційні інтерв'ю, і відтоді протягом трьох місяців йому зобов'язані відповісти, чи дозволять йому залишитися в Латвії. Юнак сподівається на швидший розв'язок його справи. Один із його друзів отримав альтернативний статус та річний дозвіл на перебування в Латвії за місяць із лишком. Після цього Решад збирається знайти підробіток і вступити на навчання, але поки не вирішив, на кого. «У Даугавпілсі прикордонники казали мені: "Якщо ти отримаєш дозвіл на проживання і Латвія визнає тебе біженцем, ти міг би працювати у нас перекладачем», — говорить він.

Представник Управління у справах громадянства та міграції Мадара Пуке каже, що у «Муценієкі» зараз перебувають 185 осіб, і 23 особи — у юрмальських приміщеннях МВС у Дзінтарі. Загалом 208 тих, хто просить про притулок. Переважно це іракці, за ними — вихідці з Афганістану, громадяни Білорусі на третьому місці. Приблизно 70% із них чоловіки, 30% — жінки та діти. Наприкінці літа пробуло більше — близько 400, але більшість поступово роз'їхалися. Прохачі можуть за власним бажанням залишити центр «Муценієкі». Куди попрямували ці люди — в управлінні не знають, але про кожен такий випадок повідомляють колег із Державної прикордонної охорони.

З серпня статусу біженця набули 65 осіб, 24 особи — альтернативний статус. Здебільшого це білоруси, але є також афганці та іракці, зокрема ті, хто прибув через Білорусь. Отримавши статус та дозвіл на проживання, люди можуть розпочати самостійне життя за межами центру «Муценієкі». «Якщо прохач притулку прибуває з країни Х, і він має знайомих із цієї країни, він теж має право жити поза центром, — додає представниця міграційної служби. — Він має написати нам заяву, зазначивши адресу майбутнього місця проживання, і тоді йому потрібно буде з'являтися лише на інтерв'ю та на розгляд справи».

Відмовлено у статусі досі 25 особам, 20 із них оскаржили рішення міграційної служби у суді, і розгляд цих справ ще триває.

Некомерційна організація «Притулок “Надійний дім”» (Patvērums “Droša māja”) забезпечує біженцям та тим, хто просить про притулок, послуги перекладачів, а також організовує курси латиської мови та інтеграційні курси.

Голова правління Гунта Віксне розповідає: «Наші перекладачі працюють там, де починається соціальна інтеграція в Латвії, наприклад, треба влаштувати дитину до школи або відвідати медичний заклад. Коли люди проходять процес надання притулку, із ними працюють перекладачі міграційної служби».

У зв'язку з коронавірусними обмеженнями все відбувається здебільшого віддалено — телефоном або через WhatsApp, ZOOM чи Skype. Для роботи НКО має 23 перекладачів із 18 мов.

Щойно людина отримує офіційний захисний статус, вона може розпочати пошук роботи. Старший експерт Державного агентства зайнятості (NVA) Роналд Краже стверджує, що в Латвії біженці та власники альтернативного статусу можуть знайти роботу, для якої достатньо навіть базових знань англійської, наприклад, маркувальника продукції (робота в Ризі, зарплата 500-1200 євро), вантажника (робота в Ризі, оплата 5 євро на годину) або працівника автосервісу (Єлгава, зарплата від 1200 євро). В агентстві надають послуги мовного ментора — людям із початковими знаннями латиської допомагають опанувати професійну лексику.

Авторка: Марія Кугель, «Нова газета — Балтія». hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»