ENRU
BBC

«Спецслужби пострадянських країн продовжують співпрацювати», — правозахисник про політичні переслідування

5882322fcba228fb0
Правозахисник Максим Буткевич Фото: Громадське

2017 рік запам’ятається історіями політичних біженців, яких Україна зустріла затриманнями. Громадське розповідало про трьох емігрантів: Жанару Ахмет, Нарзулло Охунжонова і Фікрата Гусейнова. Вони втекли із країн Середньої Азії через політичні переслідування, однак були затримані в Україні. Усім їм досі загрожує екстрадиція на батьківщину.

Чому Україна стала небезпечною для емігрантів із пострадянських країн і як їм обстоювати свої права? Громадське поспілкувалося з  правозахисником Максимом Буткевичем.

Чому так відбувається, що спецслужби України затримують  політичних біженців?

Дуже складно робити висновки щодо мотивів держструктур, особливо якщо їхня діяльність непрозора. Не тільки силових, як Служба держбезпеки або Генпрокуратура, часто незрозумілі мотиви міграційної служби, яка взагалі-то мусить надати статус біженця, якщо людину на батьківщині за погляди очікують переслідування.

Однак ми бачимо певну тенденцію. Восени цього року, у вересні та  жовтні, відбулися три гучні затримання в Києві.

Перше — затримання журналіста з Узбекистану, який прибув в аеропорт Бориспіль та відразу попросив притулку. Це було 20 вересня. Потім у середині жовтня затримали журналіста з Азербайджану, який давно проживає в Нідерландах. Там він отримав статус біженця, а потім і громадянство. Тижнем пізніше затримали активістку і блогерку з Казахстану, яка також попросила притулок.

Усі три затримання відбулися за так званим «червоним повідомленням» Інтерполу. Тобто їхні країни — відповідно Узбекистан, Азербайджан і Казахстан — скористалися Інтерполом для переслідування своїх дисидентів, своїх інакодумців за кордоном.

Те, що авторитарні режими таким чином використовують Інтерпол, на жаль, не новина. До цього прикута увага багатьох правозахисних організацій у різних країнах. Але те, що це сталося упродовж одного місяця, звісно, дуже підозріло.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Знайдуться всі: Інтерпол, як інструмент боротьби з інакомисленням

Можна лише здогадуватися, чому так відбулося. Одна з найвірогідніших версій — силовим структурам, спецслужбам українським або владі не хочеться псувати відносини з колишніми радянськими столицями. Тим більше там, де ці відносини потрібно вибудовувати в обхід Москви.

Але це в жодному разі не може бути підставою для переслідування біженців і для порушення прав людини. Ось цей примат політичних, або, можливо, інтересів безпеки над правами людини — це те, що дуже нас і наших колег турбує.

Чому переслідування посилилися саме зараз?

На жаль, це не є новиною 2017 року. Великої кількості подібних справ у нас не було вже багато років, але 2016 рік теж відзначився такими випадками.

У 2016 році навесні була спроба викрадення і вивезення з території України біженця з Узбекистану. Йому просто пощастило, що він зміг втекти від своїх викрадачів, при цьому зазнавши серйозних травм.

Але, навіть після цього, Україна не надала йому статусу біженця, а  кримінальна справа про його викрадення зайшла в глухий кут і не  розслідувалася.

Восени 2016 року шукала притулку громадянка Російської Федерації з Дагестану Аміна Бабаєва, яку фактично викрали з приміщення міграційної служби в Харкові, вивезли на кордон де, наскільки нам відомо, просто передали до рук російських силовиків. І це зробили співробітники силових структур України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Вигадуючи терористiв: як Україна видає Росії шукачів притулку

Отже, 2017 рік не став винятком, але ми бачимо тенденцію. Важко сказати, чому це відбувається саме зараз. Відбувається дедалі більше ігнорування цінностей прав людини.

Ми бачимо, що не відбулося жодної реформи системи надання статусу біженця в Україні: кому надавати, як розглядаються заяви... Це, як мінімум, одна з причин.

Правозахисник Максим Буткевич Фото: Громадське

Чи можна говорити, що спецслужби країн пострадянського простору використовують старі зв’язки? Навіть спецслужби Росії й України?

Гадаю, що про це мені було б дуже цікаво поговорити з тими, хто працює в цих структурах. Однак у нашій діяльності ми періодично стикаємося з тим, що співпраця відбувається. Причому часто вона відбувається незрозуміло на яких рівнях. Можливо, навіть, не вищих, а на рівні виконавців. Або на рівні так званої середньої ланки. Зрештою, багато хто зі спецслужб вийшли з тих самих колисок, навчальних центів. Старі зв’язки, особливо в цьому середовищі, дуже цінуються й підтримуються.

Чи спостерігаєте ви якусь тенденцію?

Тенденція є, і, на щастя, не можна сказати, що вона однозначно негативна. З 2014 року ми спостерігаємо збільшення кількості людей, яким надали статус біженця чи інший вид захисту — так званий додатковий захист.

Здебільшого сьогодні ті, хто подається, цей захист отримують. Це дуже добре. Проте ми дуже часто стикаємося з тим, що справи щодо надання притулку розглядаються не по суті. Буває набагато гірше — судячи з висновків, які роблять співробітники міграційної служби, — з документів, які нам іноді вдається прочитати, — рішення ухвалюється заздалегідь упереджено.

Тобто той, хто складає документ, знає, яка ситуація насправді, але пише його так, аби статус не надавати. Можливо, це той самий примат політичних інтересів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мене затримали за змовою спецслужб» — казахська журналістка Жанара Ахмет

У деяких випадках ми можемо підозрювати ісламофобну мотивацію. Практикуючим мусульманам, які намагаються отримати притулок, — саме за віру їх переслідують у їхніх країнах — іноді буває складніше отримати притулок.

І ми стикаємося з дуже нерівним і несистемним ставленням до шукачів притулку з Російської Федерації. І це теж викликає великі питання. Тому що є люди, які отримують притулок. Але є також люди, чия історія підтверджується, навіть відкритими джерелами, за допомогою дуже простого пошуку, — проте їм відмовлено на всіх рівнях.

А що стосується дозволу на проживання і громадянства, наскільки легко Україна їх видає?

Зараз посвідку на проживання, як мінімум тимчасову, багато хто отримує на підставі різних мотивів, починаючи від волонтерства та закінчуючи шлюбом. Інша річ, що посвідка не захищає від видачі на батьківщину, якщо там за свої погляди вони переслідуються. Тому для біженців вона, на жаль, не є панацеєю або взагалі якоюсь формою захисту.

З громадянством ситуація складніша. Є ціла низка прикладів успішного отримання громадянства біженцями після закінчення певного терміну, як того вимагає законодавство.

Проте обіцянку президента Порошенка, що буде змінена процедура для російських опозиціонерів, аби вони могли отримати притулок або громадянство в Україні, — залишилася невиконаною.

Що зараз потрібно робити тим, хто намагається отримати притулок в Україні? Або зараз не найкращий час для цього?

Через 3,5 роки після Майдану, ми з жалем мусимо констатувати, що Україна досі не стала безпечною країною для біженців. Тож якщо є безпечніші варіанти, то інші країни з чіткішим дотриманням прав біженців більш слушні. І це ми зараз не розглядаємо питання соціального забезпечення новоприбулих, ми зараз говоримо тільки про юридичний захист.

Інша річ, що для дуже багатьох, зокрема для вихідців із пострадянської Центральної Азії, Україна — це останній варіант.

Оскільки в Україні, попри всі негативні тенденції, звісно, безпечніше, ніж у Російській Федерації, не кажучи вже про країни пострадянської Центральної Азії, включно з Казахстаном і Киргизстаном.

Тому це найкраще — не хочеться говорити «із гіршого» — але не з того, що варто вибирати, якби була можливість вибрати щось інше.

Правозахисник Максим Буткевич Фото: сторінка Maksym Butkevych у facebook

Як політичні емігранти можуть обстоювати свої права?

Візьмемо умовний приклад активіста з Росії, який проти агресії, і приїхав, щоби підтримати Україну тим або іншим способом, і який побоюється йти в держоргани.

Усе ж таки спробувати отримати статус біженця або додатковий захист потрібно якомога швидше. На щастя, є правозахисні організації, які надають безоплатну юридичну допомогу. Частина з них — партнери агентства ООН у справах біженців. Вони будуть супроводжувати справу упродовж усієї процедури.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Історія невдалої втечі громадського активіста з Росії

Відмову міграційної служби в статусі біженця, на жаль, потрібно сприймати просто, як перший етап. Його обов’язково треба оскаржити в суді, і для цього правова допомога теж надається.

Треба пройти всіма сходинками в разі відмови: поки сходи не пройдені до кінця, юридично, людина не може бути видана з України. Ці методи захисту у жодному разі не можна ігнорувати. Це перше.

І друге — якими не були б обставини, які змусили людину повернутися, навіть тимчасово, навіть таємно на батьківщину — чи то сімейні причини, або щось ще, — на жаль, маємо приклади, які вказують на те, що цього робити не можна. Можна потрапити в патову ситуацію з мінімальними шансами з неї вибратися.

Тобто ліпше не перетинати кордон? Розкажіть про ці випадки.

Найбільш тривожний та сумний для нас випадок — це історія Дениса Бахолдіна. Це російський демократичний активіст, який влаштовував у Росії акції проти війни. Та наприкінці 2014 року, у той момент, коли це стало для нього вже фізично і юридично небезпечно, він виїхав до України, щоби допомагати боротися з російською агресією. Він перебував тут до весни 2017 року, поки, наскільки ми розуміємо, через повідомлення з дому, не вирішив провідати родину. І був затриманий, заарештований, у цей момент перебуває в СІЗО.

Його судять за те, що він в Україні приєднався до якоїсь екстремістської організації. І ми розуміємо, що причини, що спонукали його виїхати, були дуже вагомими, але це призвело до того, що він за ґратами, а  оскільки він російський громадянин та перебуває там, у нас обмаль важелів упливу.

Навіть менше, ніж у випадку українських заручників, що перебувають за ґратами Кремля. Це один із прикладів таких ситуацій.

Денис не подавав прохання про надання статусу біженця: він вважав, що він не може нічого просити в України, що він у боргу перед нею. Це ідеалістична, але юридично дуже небезпечна позиція.

Якщо людина попросила захисту в України, навіть короткочасного, навіть таємне повернення до країни походження, відразу підриває серйозність тверджень, що людині на батьківщині загрожує небезпека. Цього робити в жодному разі не можна.

Читайте цей матеріал також російською мовою