Прочитано і рекомендовано Громадським. 15 новинок «Книжкового Арсеналу»

Наркокартелі Мексики, історія ПриватБанку, кумедні комікси про жіночу сексуальність і табу, перемовини зі Сталіним у Ялті 1945-го, що так нагадують перемовини з Путіним сьогодні, відрефлексований комунізм без страху комунізації і самоіронічний досвід україномовного переселенця з Донецька. «Книжковий Арсенал» — не ярмарок книжок, а фестиваль любові до читання. З 22 по 26 травня там, окрім придбати найяскравіші видання року, можна послухати дискусії за участі авторів. Водночас для українських видавництв це ключовий час публікації найкращого. Все ж у розмаїтті новинок просто загубитися. Тож Наталка Гуменюк вже традиційно дізналася про найцікавіші книжки і вже з прочитаних обрала 15, що варті вашої уваги.

***

1. Том Вейнрайт. Наркономіка. Як працює економіка картелів

Клуб сімейного дозвілля

«Найдивніше — пропозиція продавця гумованих контейнерів із “синтетичною чистою сечею” для тих, кому треба пройти тестування на наркотики. Для цілковитого реалізму той пропонує “найкращий у світі фальш-пеніс із технологією “натисни й пісяй”, що продається в п’яти кольорах — від нордичного білого до латинського коричневого», — ось такі інновації зараз застосовуються в онлайн-торгівлі наркотиками. Офшори, франшизи, кадрові проблеми в наркоіндустрії (коли виконавці — ідіоти) — «Наркономіка» шокує усвідомленням, як мало ми знаємо про сучасний світ. Але закривати очі на його темну сторону («мене це не обходить») неможливо, допоки ця галузь продукує 300 мільярдів доларів прибутку і має чверть мільярда клієнтів на рік. Автор книги, журналіст економічного профілю, наважився на одне з найнебезпечніших завдань — дослідив наркокартелі в Мексиці, Сальвадорі, Колумбії, де за рік вбивають десятки медійників, що перейшли дорогу наркобаронам. Вейнрайт доводить: наркотикам не можна протистояти, нарощуючи поліцію, армію чи добудовуючи в’язниці. Треба розібратися, як саме продукується прибуток. Скажімо, якщо мафія веде бізнес за логікою монополістів, як от супермаркет Walmart, масове винищення плантацій кокаїну майже не вплинуло на статки наркобаронів та ціну для покупців у Чикаго чи Лондоні, і вдарило лише по місцевих селянах. А державна програма ліквідації татуювань, які викарбовують члени банд у Сальвадорі, виявилась ефективнішою за арешти, а контроль за наркообігом — дієвішим за заборону.

***

2. Ганс Рослінг, Уля Рослінг, Анна Рослінг-Рьоннлюнд. Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо

Наш Формат

Чи віддаєте ви належне тому, що живете в найкращий час для людства й особистості? Чи знаєте, що за останні сто років в рази зменшилася кількість жертв автокатастроф, загиблих у боях чи вбитих через смертну кару? Куди вже хизуватися подоланням рабства, віспи або тим, наскільки поменшало на планеті людей, що палять? Водночас зростає врожайність, освіченість, кількість дівчат, що можуть ходити до школи, якість води і кількість територій, що стають природними заповідниками. Завдяки українському перекладу книги відомого шведського медика і майстра статистики Ганса Рослінга, чиї промови подивилися на Youtube десятки мільйонів людей, ми також маємо шанс виправити власні помилкові уявлення про планету. Видання — квінтесенція праць Рослінга, зібрана дітьми перед смертю батька, пояснює, чому наші страхи й упередження змусили нас вважати планету куди небезпечнішою, аніж вона є насправді. Вражає й експеримент автора, що доводить: журналісти, політики, викладачі шкіл і університетів, і всі, кого ми вважаємо найрозумнішими, — мають куди більше упереджень і легше роблять оманливі висновки про інших.

***

3. Андрій Яніцький, Грехем Стек. Приватна історія. Злет і падіння найбільшого приватного банку України

Брайт Стар Паблішинг

Видана торік історія найбільшого приватного і згодом націоналізованого банку України набуває нових відтінків. Зеленого. Екс-власник ПриватБанку Ігор Коломойський повернувся в Україну після перемоги на виборах Володимира Зеленського. Новий президент багато в чому завдячує своїй популярності іншому активу Коломойського — телеканалу 1+1, тож виникає питання: що буде з банком, націоналізація якого через ризики, які ПриватБанк створював для економіки України, була умовою співпраці з міжнародними партнерами? Книга писалася до виборів і не під вибори, тож не мала на меті пояснювати, що далі. Але вона — майже вичерпне джерело фактів, щоб розібратися: чим особлива ця фінансова інституція, що і на якому етапі пішло не так у бізнесі «Привату» і чи можуть бути питання до націоналізації. Автори — економічний журналіст Андрій Яніцький і британський розслідувач Грехем Стек — написали цю історію в найкращій традиції західного нон-фікшну — саме так, як мають писатися історії компаній. Тут вам і документи, і сповнені промовистих деталей інтерв’ю — від засновника банку Сергія Тігіпка і голови правління Олександра Дубілета до співробітників Нацбанку і Мінфіну, які займалися націоналізацією. Попри те, що охочий до відвертих і довжелезних розмов з журналістами Коломойський не дав інтерв’ю для цієї книги, автори зробили все можливе, щоб позиція екс-власників ПриватБанку була наведена.

Автограф-сесія авторів книги на Книжковому Арсеналі відбудеться 26 травня з 13.00 по 13:45.

***

4. Лів Стрьомквіст. Заборонений плід

Видавництво «Видавництво»

Нарешті! Це перша така книжка, що коли-небудь виходила в Україні: комікс, що має зачепити і дорослих, і підлітків, і вщент розбиває всі табу щодо жіночої сексуальності та тіла. І стає ніяково: а чого це ми раніше не називали вульву вульвою і сором’язливо говорили про менструацію? Чому наш буцімто прогресивний світ досі не навчився називати зовнішні статеві органи жінок зовнішніми, а сучасні підручники досі розповідають про жіночу біологію як про антипод чоловічої? Шведська коміксистка Лів Стрьомквіст не менш дотепно пояснює — кордони жіночого тіла встановлювалися чоловіками, до того ж дуже конкретними. І геть нічого природного в заборонах немає. Геть навпаки. Титанічна робота «Видавництва» з візуального перекладу коміксу, що став світовим хітом і «Книжкою року - 2018» за версіями Observer та Guardian, точно має бути відзначена.

***

5. Річард Флорида. Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасливими.

Наш формат

Кав’яреньки, крамнички, коворкінги, а на додачу — чарівне слово «джентрифікація»! Невже ми дочекалися, і наші спальні райони осучаснять? Але джентрифікація призводить до нерівності у великих містах, коли через зростання вартості нерухомості та цін менш заможні мешканці мають перебиратися подалі, що ламає культуру кварталів, міст і містечок. Соціолог і економіст Річард Флорида (відомий українському читачу за книжкою Homo Creativus) змушує ставитися критичніше до розвитку міст. Чи то йдеться про політику забудовників і мерій, чи то про недалекоглядність місцевих активістів, що частенько керуються правилом «тільки не в моєму городі». І замість придумувати вихід — просто хочуть підкинути проблему сусідам. Флорида зізнається, що сам був занадто оптимістичним, сподіваючись, що креативний клас сам створить більш інклюзивний вид урбанізму. Нині він твердить: розрив між багатими і бідними у великих містах лише зростає і зростатиме надалі — від Сан-Франциско до Лондона, Москви й Пекіна, — та становить ключовий ризик для суспільства рівних можливостей. Автор таки дає відповіді, як цьому протистояти, — щоб забудова не обмежувала можливості вчитися, отримувати медичну допомогу і просто бути щасливими там, де живеш. Читач має бути готовий до американоцентричності дослідження і чималої кількості таблиць, графіків і статистики.

***

6. Славенка Дракуліч. Як ми пережили комунізм і навіть сміялися

Yakaboo

«Полуниця і далі була кислою, а помаранчі сухими і зморщеними. Змінилися натомість обличчя політиків на телебаченні, назви головних вулиць і площ, прапори, національні гімни і пам’ятники. Складалося враження, що нові демократії Східної Європи були такими слабкими і так боялися спадщини комуністичного минулого, що просто мусили знищити всі символи старого режиму так само рішуче (й навіть насильно), як це робили революційні уряди 1945-го». Це одна з перших публіцистичних книг хорватської інтелектуалки Славенки Дракуліч, яка написана до кривавих воєн на Балканах 1990х. Дракуліч дотепно й дошкульно рефлексує над рутиною комунізму. Тут і очікувані для пострадянських речі — дефіцит туалетного паперу, гонитва за імпортом, а також спілкування з цензорами і страхи авторитаризму. У 2019-му ця книжка може нарешті сприйматися інакше — не як банальний інструмент боротьби з ностальгією і без страху повернутися туди в 1990-ті, який досі не відпускає деяких українських інтелектуалів. Дракуліч дає змогу перегорнути сторінку пострадянськості і закликає вийти на новий етап, коли не можна не боятися, коли немає потреби впроваджувати політику безпам’ятства. В рік, коли ми будемо відзначати 30-ліття падіння Берлінського муру, ще більше резонує її: «Мур не можна стирати з лиця землі. Він має так стояти — не весь, але великими шматками, в усій його абсурдності, як живий і надійний монумент минулого — пам'ятник поділу, стражданням, терору».

***

7. Сергій Плохій. Ялта. Ціна миру

Клуб сімейного дозвілля

«Коли читаєте цю книжку — просто замініть Сталіна на Путіна, а Польщу на Україну», — ще у 2009-му написав у передмові до англомовного виданні Збіґнєв Бжезінський. Зустріч у Ялті Сталіна, британського прем’єра Черчилля і американського президента Франкліна Рузвельта — одна з ключових подій для розуміння того, чому повоєнний світ побудований саме так. Як виникло настільки болюче для українського сьогодення правило вето в Раді Безпеки ООН, але УРСР отримала право голосу, як саме Захід здав Польщу? Та й загалом вказує, що було тим максимумом, до якого могли домовитися три лідери до початку Холодної війни. І раніше існували книги про Ялтинську конференцію, базовані на західних архівах. Але україно-американський історик Сергій Плохій, відомий віртуозним опрацюванням документів, додав ще й інформацію з розсекречених радянських архівів. А отже, по суті, перевідкрив Ялту: тут вам і викриття радянських шпигунів у США і Британії, і пояснення, чому Черчилль і Рузвельт були в нерівних умовах. Поціновувачі Плохія мають знати, що, на відміну від книжок про вбивцю Бандери чи про Чорнобиль, які відновлюють життя героїв, «Ялта. Ціна миру» — більш академічна та будується довкола події.

Зустріч із Сергієм Плохієм на Книжковому Арсеналі відбудеться 24 травня о 19 годині у кафе «Європа».

***

8. Сергій Єкельчик. Повсякденний сталінізм. Київ і кияни після Великої війни

Laurus

«Радіо можна трошки збавити, а хліба прибавити. Такий наш вам наказ», «Від ваших кандидатів нам ні холодно, ні жарко. Ви краще гляньте, як люди мруть від голоду, мов мухи», «Прошу депутатів боротися з тими жінками, які розбивають сімейне вогнище», «Хочу жити, як безробітний в Америці», «Можна дурити частину народу весь час, можна дурити короткий час весь народ, але не можна весь час дурити весь народ», — це уривки з анонімних листів чи написи в бюлетенях на перших місцевих виборах у Києві після Другої світової. Ще один блискучий український історик, Сергій Єкельчик, документально показує повоєнне життя українців. Сповнена фактажем, цифрами, документами книга вимагає вдумливого читання і аналізу, щоб без узагальнень розібратися, як саме будувався повсякденний сталінізм в Україні. Як конструювалася радянська пропаганда, коли «влада вважала ненависть до ворога гранню любові до Батьківщини».

***

9. Георгий Чижов, Татьяна Мосенцева, Лина Самохвалова, Леонид Швец. Переломные годы. Страницы украинской революции

Laurus

«Народне віче 8 грудня», «Зіткнення біля Святошинського суду», «Візит Януковича в Сочі», «Ніч гніву в регіонах», «Масовий від’їзд силовиків», — це назви розділів наразі найповнішої політичної історії «Революції Гідності» і того, через що пройшли українська держава і суспільство. Автори не роблять висновків, а документують те, що можна було пропустити. Тут вам і перемовини про Асоціацію з ЄС, і захоплення КМДА, і переговори опозиційної трійки з Януковичем, і захоплення обладміністрацій активістами, і розстріли, і відновлена хронологія анексії Криму, і початок російського вторгнення на Донбас, аж до Мінських перемовин. П’ять років — період, коли подію можна оцінити як завершену. А ще час, коли нещодавні події вже можуть бути підмінені міфами. І в умовах постійного жонглювання прізвищами і спогадами колишніх та сучасних політиків кожна перегорнута сторінка каже: «Варто перечитати, не можна не нагадати собі про цей епізод».

***

10. Андреас Каппелер. Нерівні брати: українці та росіяни від середньовіччя до сучасності

Видавництво Книги XXI

А що — справді досі не було книжки, де би паралельно розвивалася і українська, і російська історія? Тут вам Данило Галицький, а от Олександр Невський... Швейцарський історик Андреас Каппелер, який є дослідником паралельно України і Росії, звернув увагу, що ані українці не дуже добре знають історію Росії, ані росіяни — українську. Зверну увагу, що «Нерівні брати» неспівмірно більше присвячені подіям в Україні в контексті відносин з Росією і поясненню колоніально-орієнталістичного упередження минулих дослідників до «співучої української культури». Розуміючи чутливість теми в часи російсько-української війни, Каппелер у передмові до українського видання таки відстоює назву — брати можуть ворогувати, а війни ведуться і велися всередині родин. А ще додає, що все ж писав цей текст для іноземної аудиторії.

Зустріч із Андреасом Каппелером на Книжковому Арсеналі відбудеться 23 травня о 17 годині у залі «Екслібріс».

***

11. Тоні Джадт і Тімоті Снайдер. Роздуми про двадцяте століття

Човен

Розмова двох феноменальних дослідників Східної Європи з назвою «Роздуми про двадцяте століття» — не підручник з історії. Так, тут є відповіді на питання: що ми маємо взяти з минулої доби, куди поділися уроки, пам’ять і досягнення? Та, як стверджує ­великий друг України, автор «Кривавих земель» і співавтор книги Тімоті Снайдер: «Тоні — єдиний, хто міг би написати трактат про політику ідей». Саме тому в 2009-му Снайдер запропонував смертельно хворому Джадту записувати їхні діалоги. Ця книга — про політику ідей: роль держави в управлінні, владу і справедливість. Джадт і Снайдер розплітають клубок міфів, упереджень і маніпуляцій довкола ключових економічних і політичних теорій. І це особливо цінно для українців, котрі нарікають на відсутність ідеологічних партій, але самі не мали досі шансу розібратися, а яка суть цих ідеологій. Розмова починається з сімейної історії Джадта, Першої світової, обговорення комплексу жертви єврейського народу. Зрештою піднімаються суперечливіші питання — економічна політика Рейгана і Тетчер, дії Ізраїлю на Палестинських територіях, війна Буша в Іраку, соціал-демократична держава і державне регулювання. Теми, якими так легко маніпулювали на пострадянському просторі — через брак незатьмареного ідеологічними і політичними упередженнями викладу ключових процесів минулої доби. А нині — ще й із додаванням до всього прикметників «гібридний» чи «популістичний». «Роздуми про двадцяте століття» ­— той самий прискорений курс політичних ідей.

***

12. Абір Мухерджі. Людина, що підводиться

Фабула

«Господи, ненавиджу політичних. Краще вже мати справу з психопатами чи масовими вбивцями: у порівнянні з політичними допитувати їх дуже легко. Вони, як правило, охоче зізнаються у своїх злочинах. Політичні ж завжди напускають туману, виправдовуються, переконують, що діють заради справедливості та загального добра, і не можна підсмажити омлет, не розбивши голів». Дія детективу британця Абіра Мухерджі відбувається в індійській Калькутті після Першої світової війни. Тоді лише починався рух ненасильницького спротиву британському колоніалізму. Захоплюючий і легкий для читання роман показує, як лише зароджувався рух за визволення, коли індійські борці з колоніальним пануванням (не Ганді одним) питали: «Якщо те, що ми робимо, справедливе, чому наші гнобителі цього не розуміють?» і відповідали: «Якщо гнобителі серцем чи розумом збагнуть, що неправі, вони втратять бажання гнобити». Як і будь-яка хороша книга про національне визволення, в українців вона отримує своє звучання.

Зустріч з Абіром Мухерджі на Книжковому Арсеналі відбудеться 24 травня о 18 годині у залі «Фарби».

***

13. Мартина Бунда. Байдужість

Видавничий дім «Комора»

Коли книжка про байдужість викликає біль — авторка певно досягла свого і точно роз’ятрила рани недавнього минулого. На відміну від «У війни не жіноче обличчя» Світлани Алєксієвіч, цей роман-сага про польське село під Ґданськом розповідає про жінок, що не воювали. Лише штрихами-уколами згадує дні війни: «Тіло і далі чуло сморід, тіло пам’ятало, як довго нагрівається у вогні серцевина праски. Коли березневого дня прийшли росіяни, ті шестеро чи семеро, чи може шість мільярдів, метал повільно нагрівався у плиті. Спершу зґвалтували її, кожен по черзі; наприкінці приклали до Розелиного живота розпечену праску. Хотіли грошей. Весь час питали: де? Лише вона не могла дати їм щось таке, чого сама не мала».

«Байдужість» — роман про спробу трьох доньок Розелі побудувати життя в комуністичній Польщі одразу після 1945-го. Таке, де прислане з Берліна взуття від коханця, за якого одна не змогла вийти, бо «мати не прийняла б німця», — є мірилом щастя. Живий, сумний, подекуди смішний, гострий і багатостраждальний текст Мартини Бунди в рідній Польщі торік отримав премію Gryfia за «найкращу книгу року, написану жінкою».

Зустріч з Мартиною Бундою на Книжковому Арсеналі відбудеться 25 травня о 15 годині у кафе «Європа».

***

14. Володимир Рафеєнко. Мондеґрін. Пісні про смерть і любов

Книги – XXI, Meridian Czernowitz

Хто я така, щоб сказати, хто сьогодні найкращий український прозаїк? Але проза Володимира Рафеєнка переконує, що сумнівів бути не може. «Мондеґрін» — україномовний роман автора, що досі писав російською і через війну переїхав з Донецька. Його герой — переселенець з Донецька, який вибудовує нові стосунки з українською мовою, яка доти була скарбом донецьких українофілів, які спілкувалися нею лише між собою. «Вони з великою любов’ю ставилися до своєї мови, і от в глибині душі їм здавалося, що говорити цією мовою з мешканцями Донбасу немає жодного сенсу. Все одно, що перли перед свиньми розсипати. Ну sorry, може, не так перед свиньми, а, скажімо, перед їжачками, хробачками, білочками. Соромилися ці хлопці своєї мови й одночасно самих себе соромилися перед цією мовою».

Це історія переїзду до Києва, що «переважно розмовляє саме прекрасною, хоча й не дуже чистою, мовою ворога. Хунта позиціонувалася як українська, а мова в столиці панувала російська». «Мондеґрін» — та іронія і самоіронія, якої так бракує в умовах «парадоксу Шредінґера, який полягає в тому, що Україна є, а її не видно».

***

15. Олег Сенцов. Жизня

Видавництво Старого Лева

«Одного звичного ранку мене збудила мама, сіла на краєчок ліжка і сказала, що Тузика вбили. Їздили, відстрілювали бродячих псів, і його застрелили... Мама запропонувала поплакати, щоб стало легше, та я не зміг». Читаючи вголос оповідання Сенцова «Собака», російський режисер Андрій Звягінцев плакав. Плакав і сам Олег, коли перечитував вперше, — так сам політв’язень написав згодом у листі. «Видавництво Старого Лева» публікує український переклад, лишаючи і російський оригінал оповідань. Гірка іронія долі Сенцова в тому, що найвідоміший український режисер став відомим, бо є політв’язнем Кремля №1. Як і будь-якій глибокій людині і професіоналу, яким є Олег, йому важливо, щоб відзнаки були справжніми і не формальними. Тому так важливо усвідомлювати, що Олег Сенцов — хай і лишається символом опору, насамперед є митцем і особистістю. І оповідання дають змогу зрозуміти його найліпше.