Що може МВФ? У Торонто Зеленський заявив, що сподівається на продовження співпраці з фондом
У серіалі «Слуга народу» Володимир Зеленський у ролі Василя Голобородька відмовився від будь-якої подальшої співпраці з Міжнародним валютним фондом, та ще й легко виплатив увесь зовнішній борг України.
На посаді резидента України риторика Володимира Зеленського значно м’якіша. Зокрема у Торонто він наголосив, що очікує на якнайшвидше відновлення співпраці з фондом.
«Ми хочемо продовжувати наші відносини з МВФ. Я наголошую на цьому. Ми будемо робити все, щоб Україна процвітала», — сказав президент.
Проте у своїх перших після виборів інтерв’ю він цілком серйозно запитував, чи справді варто виконувати всі умови такого кредитора як МВФ, а український олігарх Ігор Коломойський, якого пов'язують з президентом, навіть припускав можливість дефолту.
На думку Коломойського, Україні варто наслідувати приклад Греції, яка у 2015 році стала першою розвиненою країною, що не змогла повернути кредит МВФ. Він також зазначав, що Аргентина багато разів зазнавала дефолту, але її борги були реструктуровані і у країни «все нормально».
В інтерв’ю Bihus.info він, наприклад, зазначив, що ситуація в Україні зараз гірша за венесуельську. Утім, не згадавши при цьому, що коли Венесуела оголосила про дефолт, її національна валюта знецінилась у понад мільйон відсотків, а мінімальна зарплата склала 8 доларів на місяць.
Будемо відверті, в Коломойського давні порахунки з МВФ: він переконаний, що саме Міжнародний валютний фонд «підбурив» націоналізувати ПриватБанк.
Що може МВФ? Історія
Міжнародний валютний фонд заснували наприкінці Другої світової війни, щоб допомагати країнам виходити з економічної кризи. Головне завдання фонду — дбати про стабільність міжнародної валютної системи, системи валютних курсів і міжнародних платежів.
Зараз організація налічує 189 країн-учасниць, кожна з яких вносить свою частку у фінансування фонду. Її визначають залежно від того, яку позицію у світовій економіці має держава.
Так, найбільш розвинені країни відраховують фонду більше грошей, а за це мають більше голосів у прийнятті рішень та можуть просити вагомішу фінансову допомогу у випадку кризи.
МВФ може кредитувати своїх учасників на загальну суму в майже один трильйон доларів. Це у 27 разів більше, аніж річний бюджет України.
За час існування МВФ працював із десятками різних країн, серед яких Греція, Пакистан, Індонезія, Туреччина, Ісландія та Мексика.
Шляхом короткострокових кредитних програм під низькі відсотки він дає урядам держав-позичальників час, щоб провести реформи та стабілізувати економіку.
Натомість вимагає рішучих та непопулярних реформ, щоб прибрати зайві витрати з бюджету та не допустити дефолту.
Топ-3 вимог МВФ до країн-позичальників:
- Оздоровлення банківської системи
- Зниження надмірних соціальних витрат з бюджету
- Податкова реформа
Україна стала членом МВФ у 1992 році. Тоді їй виділили квоту у 10,7 тисяч акцій на суму в 1,3 мільярда доларів.
За час співпраці з МВФ Україна мала вже 10 угод.
У 1995-1996 роках вона вперше отримала близько 700 мільйонів доларів на підтримку свого платіжного балансу.
За іншою програмою уряд використовував гроші фонду, щоб подолати фінансову кризу 98-го року. Тоді МВФ надало Україні понад півтора мільярда доларів США.
Загалом за 25 років держава могла отримати близько 70 мільярдів доларів, утім, через невиконання умов траншів одержала лише половину — трохи більше 30 мільярдів.
За даними Мінфіну, наприкінці 2018 року Україна винна МВФ понад 12 мільярдів доларів.
Пострадянська криза. Передісторія
Наприкінці 1970-х західні спостерігачі навіть не розглядали варіант, що Радянський Союз чи країни Варшавського договору можуть стати членами організації.
Ще під час переговорів про створення МВФ на Бреттон-Вудській конференції у 1944 році, СРСР не підписав відповідну угоду, хоча й брав активну участь у її обговоренні.
«Першою ще у 1967 році стати членом МВФ захотіла Угорщина, — розповідає Громадському економіст та директор Інституту ринкової економіки Болгарії Красен Станчев. — Тоді жодна країна з комуністичного блоку ще не працювала із Міжнародним влютним фондом. Утім, першу спробу Угорщини згорнули через заборону Брежнєва».
З країнами посткомуністичного блоку МВФ почала працювати вже наприкінці ХХ століття, з кінця 1980-х.
Після падіння Берлінського муру в 1989 році та розпаду Радянського Союзу в 1991-му, організація розширила роботу із двадцятьма новими країнами.
Разом зі Світовим банком та ЄС, фонд допомагав новим державам переорієнтуватися з центрального планування до ринкової економіки.
Протягом 90-х МВФ консультував уряди країн щодо реформ, а також надавав фінансову і технічну допомогу.
Після кількох років співпраці багато з нових учасниць фонду успішно завершили інтенсивні реформи та у 2004 році приєдналися до Європейського Союзу. Серед них — Угорщина, Словаччина, Естонія та інші.
Перехід до ринкової економіки у таких країнах супроводжувався економічними кризами.
Наприклад, у 1981 році у такій ситуації опинилася Польща із боргами у 23 мільярди доларів та дефіцитом поточного рахунку у 2,3 мільярди доларів.
Тоді польський уряд звернувся до західних банків та держав із проханням про реструктуризацію зобов’язань.
Утім, відсутність співпраці з МВФ кредитори розглядали, як перешкоду: окрім фінансової підтримки, присутність фонду свідчила про можливість економічних реформ.
Польща почала перемовини про вступ до МВФ у 1981 році, проте встановлення військової диктатури в країні завадило початку співпраці.
Першу фінансову допомогу польський уряд отримав уже значно пізніше — у березні 1991 року. Тоді сторони домовилися про транш у майже 750 мільйонів доларів, проте отримали з них близько 500 мільйонів.
З 1991 року МВФ також почало домовлятися про реструктуризацію грошових зобов’язань Польщі. За три роки фонд вмовив кредиторів пробачити 51% боргу країни, що на той час стало світовим рекордом.
Перед тим МВФ допоміг Болгарії, яка перебувала у схожій економічній ситуації. Членом організації вона стала у серпні 1990 року.
«Перший рекорд МВФ поставили у 1994 році, коли кредитори пробачили 47% боргу Болгарії, — розповідає болгарський економіст Красен Станчев. — У нас тоді було не чотири великих кредитори, як у Греції, а понад 300. Через це обговорення були дорогі та тривалі. Фонду знадобилося три роки, щоб нам пробачили майже половину усіх грошових зобов’язань».
Обом країнам МВФ допоміг підтримати платіжний баланс, а також реструктурувати банківський сектор та провести податкову реформу, щоб вони змогли оплатити решту зобов’язань.
Польща успішно співпрацювала із фондом, виплатила йому усі кредити та з 2009 року продовжила з МВФ консультації вже без фінансової допомоги. У 2017 році польський уряд навіть відмовився від кредитної лінії Міжнародного валютного фонду на суму у 9,2 мільярда доларів.
На відміну від Польщі, щоб провести усі зміни, Болгарії знадобилося більше часу. За два роки після реструктуризації боргу в 1994 році, країна знову опинилася в кризі: цього разу проблеми виникли у банківському секторі. МВФ з 1997 року надало уряду ще декілька траншів та допомогло провести потрібні для економіки реформи.
Рецепт без гарантії успіху
Серед успішних прикладів роботи Міжнародного валютного фонду експерти згадують і Туреччину. У перше десятиліття правління турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана, країна мала дві тривалі програми у 2001-2008 роках. Обидві з них уряд успішно виконав, і реальний ВВП Туреччини впродовж 10 років зріс на 75%. З 2008-го року економіка країни стабільно зростала, проте подальша політика Ердогана призвела до нової кризи.
Негативних прикладів співпраці МВФ з країнами теж вистачає.
Серед них — досвід Шрі-Ланки, яка за останні 50 років мала близько 20 програм із фондом і при цьому постійно була у ситуації фінансової нестабільності. Але до такої ситуації призвів зовсім не сам фонд.
«Успішність програм МВФ визначається внутрішньо-політичною ситуацію, етапом розвитку демократії та конкретним лідерством у країні, — пояснює виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. — Колеги зі Шрі-Ланки пояснювали: причина їхніх невдач у системній традиції популістської бюджетної політики. Тобто країна витрачає більше, ніж заробляє, що неодмінно веде до фінансових криз».
Противники МВФ пригадують йому і не надто успішну роботу під час азійської кризи 90-х років.
Тоді фонд працював зокрема із Таїландом, Філіппінами, Малайзією та Індонезією.
Серед умов надання кредиту, як і для інших країн світу, було скорочення державних субсидій, зниження податку на прибуток, відмова від обмежень, які стають на заваді прямим іноземним інвестиціям. Подібно до багатьох інших, уряди цих країн не хотіли приймати непопулярні рішення, щоб зберегти лояльність виборців та втримати владу.
«МВФ добре працює там, де країна сама хоче змінюватися», — дипломатично коментує директор Інституту ринкової економіки Болгарії Красен Станчев.
МВФ не панацея
В межах співпраці з Україною рекомендації МВФ були різними.
Так, програма 2015-2018 року, окрім макроекономічної стабільності, мала великий акцент на боротьбі з корупцією.
За словами економіста Володимира Дубровського, фонд вимагав довести ціни на газ для населення до ринкової вартості, щоб ліквідувати корупційну схему, яку використовував олігарх Дмитро Фірташ. Проте, на його думку, експерти МВФ недооцінили рівень корупції та мали розробити детальніший план з реформи теплокомуненерго.
Однією з умов траншу для України від МВФ у 2015 році було очищення банківського сектору.
Так, наприкінці 2014 року третина українських банків мала надто малі власні резерви. В Україні налічувалося 168 банків, а їхній сумарний власний капітал становив 8,6 мільярда євро, що тоді майже дорівнювало капіталу австрійського Raiffeisen Bank International (8,3 мільярди євро) або було трохи більше польського РКО (6,4 мільярди євро).
Така ситуація загрожувала країні — багато банків могли стати неплатоспроможними, чим завдати економіці ще більших втрат.
Нацбанк провів аудит і стрес-тести банків та запровадив для них нові правила роботи. Зокрема, банки мали розкрити своїх власників та мати необхідний мінімум власних резервів залежно від розміру свого кредитного портфеля.
Впродовж п’яти років з ринку пішло 76 неплатоспроможних банків, проте повністю це проблеми не вирішило. В Україні й досі залишилась велика кількість необслугованих кредитів.
Найбільша їх частка належить російським ВТБ, який вже визнали неплатоспроможним, та Промінвестбанку, а також нині державному Приватбанку.
У 2018 році загальна кількість непрацюючих угод у відношенні до кредитного портфеля банків сягнула 52,8%.
Аналогічна ситуація була в Латвії.
Внаслідок глобальної фінансової кризи 2008-го року, світова економіка дала сильний збій. До країн, що найбільше постраждала у цей період, експерти відносять Латвію, спад економіки якої за два роки сягнув 24%.
«Латвія мала великий відсоток непрацюючих кредитів. Проблема з банками була в тому, що їхня більшість була спрямована на Росію та стосувалася переважно будівництва. Значна частина цих банків була державна, а тому проблеми з ними вплинули на всю економіку», — розповідає Станчев.
Уряд Латвії після консультації з МВФ скоротив державний апарат, витрати на держпрацівників на 20%, зменшив пенсії на 30%, прибрав усі субсидії та збалансував бюджет.
Як результат, за два роки економіка країни почала знову функціонувати.
Український сценарій
Активну фазу співпраці з Україною МВФ почало у 2010 році, проте вже за рік спілкування пригальмувалося.
За словами заступника голови Нацбанку Дмитра Сологуба, причина, як і раніше, була в уряді, якому не були вигідні умови траншів.
«В уряду був вибір — йти на жорсткі умови МВФ і отримати гроші, або домовитися із Національним банком, щоб він опосередковано кредитував державу. Це б допомогло у короткостроковому періоді. Вибір був очевидний», — пояснює Дмитро Сологуб.
Зараз Національний банк чітко заявляє, що практиці фіскального домінування прийшов кінець, і країна має вкладатися у бюджет.
Дмитро Сологуб запевняє, що після реформ останніх п’яти років центральний банк більше не буде закривати фіскальні діри бюджету. Саме це стало причиною того, що минулого року Україна виконала більшість вимог МВФ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «МВФ нічого не диктує, якщо ви робите те, що дійсно підніме вашу економіку», — заступник голови НБУ Дмитро Сологуб
Завдяки співпраці із Міжнародним валютним фондом, Нацбанк відновив золотовалютні резерви після кризи 2014 року. У 2018 році вони сягнули рекордної суми у 20,8 мільярда доларів, тобо зросли майже втричі в порівнянні з 2014-м.
Також Нацбанк зміг знизити інфляцію до найнижчого показника за останні роки — 9,8%.
Серед інших змін — плаваючий валютний курс, таргетування інфляції, валютна лібералізація, трансформація самого НБУ та звання «найпрозорішого банку світу» у 2018 році.
Плюс 4 мільярди, мінус 5,5
До кінця року Україна мала б отримати від Міжнародного валютного фонду 4 мільярди доларів, щоб мати змогу платити відсотки за боргами, а сплатити ми маємо майже 5,5 мільярдів доларів своїм кредиторам.
Наступного року потрібно буде сплатити вже більше — 6 мільярдів доларів. Сумарно ж до 2023 року нам потрібно буде віддати зовнішнім позикодавцям понад 25 мільярдів доларів.
Для всіх країн світу брати гроші у борг для розвитку економіку — звична практика.
«Кредити МВФ приблизно утричі дешевші, ніж запозичення на приватному ринку капіталу, — пояснює виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. — Ми платимо десь 3% річних фонду, а наявність цієї програми дозволяє нам залучати інші ресурси. Наприклад, від Світового банку під той самий відсоток та макрофінансову допомогу від ЄС під майже нульовий відсоток. Без програми МВФ ставка була б для нас ще вищою, і ми б не змогли залучити потрібні гроші, щоб погасити попередні кредити».
- Поділитися: