Іранська акторка Бейран Расулоф виконала головну роль у фільмі «Зла не існує» іранського режисера-дисидента, її батька Мохаммада Расулофа. Влада Ірану заборонила Мохаммаду залишати країну та займатися кінематографом. Бейран увімкнула його скайпом, аби подякувати журі за «Золотого ведмедя» на Берлінському кінофестивалі, 29 лютого 2020 року
Фото:

EPA-EFE/RONALD WITTEK

70-й Берлінський кінофестиваль закінчився. Головну нагороду — «Золотого ведмедя» — отримав фільм «Зла не існує» іранського режисера-дисидента Мохаммада Расулофа. hromadske розповідає про фестиваль та про головних його учасників, у тому числі — про українські стрічки.

Берлінський кінофестиваль, разом із Каннським та Венеційським, входить до трійки найбільших кіноподій Європи. Локації «Берлінале» розташовані по всьому місту, найголовніші — в самісінькому центрі, на Потсдамській площі. Тут відбуваються прем‘єри основного конкурсу, червоною доріжкою крокують зірки, а журналісти після показів мчать до пресцентру писати рецензії. 

Відвідати прем’єри має можливість кожен охочий, але треба пильно слідкувати за початком продажів квитків. Розбирають їх миттєво — подейкують, що місця на показ стрічок з проєкту DAU розкупили за пів хвилини. Загалом за 9 днів показали 340 фільмів.

«Берлінале» цьогоріч змінив виконавчого директора: місце Дітера Коссліка, що керував фестивалем майже 20 років, посіли італієць Карло Шатріан та нідерландка Марієтте Ріссенбек. На програмі, втім, це поки що не надто позначилося: на Берлінському кінофестивалі й досі переважає політичне та соціальне кіно. Спробою розширити програмні рамки стала нова секція Encounters («Зіткнення»), де були представлені менш типові для основного конкурсу стрічки.

Переможець цьогорічного фестивалю — стрічка «Зла не існує» про смертну кару в Ірані та людей, які її здійснюють. Іран посідає одне з перших місць у світі за кількістю смертних вироків, та навіть надактуальна проблематика не дозволила журі на чолі з актором Джеремі Айронсом уникнути докорів за надмірну політкоректність у виборі переможця. Режисер Мохаммад Расулоф на фестиваль не приїхав: йому заборонено залишати країну та займатися кінематографом.

Гран-прі присудили інді-драмі американки Елайзи Гітман «Ніколи. Інколи. Рідко. Завжди». За сюжетом, 17-річна дівчина дізнається, що знаходиться на десятому тижні вагітності. В її рідній Пенсильванії аборти на такому терміні заборонені, тож разом із кузиною героїня рушає до Нью-Йорка.

Неквапливе розмовне кіно «Жінка, що втекла» корейця Хон Сан Су отримало нагороду за режисуру. Стрічка звертається до «жіночого» порядку денного, але робить це без драми та настільки невимушено й елегантно, що відзнака — цілком справедлива.

Нагорода за найкращий сценарій дісталася режисерам-близнюкам Фабіо та Даміано д’Інноченцо. Фільм братів «Погані казки» розповідає про дитинство в італійській глушині.

Фондуй у діяльність hromadske на Спільнокошті — будь-яка сума допоможе нашому медіа й надалі писати про актуальні та важливі стрічки.

«Ундіна» — осучаснена версія міфу про Русалоньку. Чуттєву історію кохання музейної гідеси та промислового дайвера представив на фестивалі Крістіан Петцольд — один з найпомітніших режисерів «берлінської школи». Стрічка здобула нагороду Міжнародної федерації кінокритиків ФІПРЕССІ, а виконавицю головної ролі Паулу Бер відзначили «Срібним ведмедем» за акторську гру.

Ексцентрична трагікомедія «Видалити історію» про трьох жертв соціальних мереж отримала чи не найбільше схвальних відгуків преси — стрічку відзначили спеціальною нагородою до 70-річчя «Берлінале». Приз став своєрідною альтернативою премії імені засновника кінофестивалю Альфреда Бауера, яку скасували цьогоріч через його зв’язок із нацистами.

На Берлінале також показали дві частини скандального проєкту DAU. Спочатку це мав бути байопик про радянського фізика Лева Ландау. Але зйомки, що розпочалися ще у 2007 році, згодом здобули форму соціального експерименту: в Харкові побудували окреме приміщення з автентичним радянським антуражем, куди поселили непрофесійних акторів. 

Учасники жили й працювали тут чотири роки, за цей час було зафільмовано 700 годин відео — в об’єктив камери потрапляли й геть непривабливі епізоди. Серія «Дау. Наташа», що брала участь в основному конкурсі, обурила багатьох надвідвертою постільною сценою та зґвалтуванням, «Дау. Дегенерація» (спеціальні покази) — справжнім убивством свині.

Поки західна преса рясніє захопливими відгуками, російські журналісти створили відкритого листа, де висловили занепокоєння порушенням етичних норм та моралі в проєкті. Незважаючи на це, «Дау. Наташа» все ж отримав нагороду: роботу оператора Юргена Юргеса відзначили «Срібним ведмедем» за особливий художній внесок. Режисер Ілля Хржановський обіцяє показати ще п’ять частин проєкту на фестивалях протягом року, а потім завантажити весь відеоматеріал на онлайн-стрімінг.

Компенсацією за доволі кон’юнктурний вибір переможців в основному конкурсі став головний лауреат програми «Зіткнення». Стрічка про японське селище «Твори та дні» триває вісім годин і стала одним з найрадикальніших висловлювань «Берлінале-2020».

Україна на «Берлінале» була представлена двома роботами.

Увага журналістської спільноти була прикута до стрічки Олега Сенцова та Ахтема Сеїтаблаєва «Номери», що була зрежисована дистанційно: під час роботи над екранізацією власної п’єси Сенцов ще перебував у російській колонії. Утопічна театралізована трагікомедія про ув’язнене суспільство отримала здебільшого позитивну пресу. Прем’єра стрічки в Україні запланована на осінь.

Документальна стрічка «Земля блакитна, ніби апельсин», що принесла Ірині Цілик режисерську нагороду на американському кінофестивалі Sundance, була представлена в секції Generation 14plus (кіно для підлітків). Головні герої — мама та її четверо дітей, що фільмують власне життя неподалік лінії фронту на Донбасі. Чекайте на стрічку на прийдешньому фестивалі Docudays UA 20-29 березня.

В межах спеціальних показів відбулася світова прем‘єра стрічки «Піноккіо», яка от-от з’явиться в українських кінотеатрах. Режисер Маттео Гарроне повертається до стилістики свого фентезійного та дещо моторошного кінотриптиху «Казка казок». Дерев‘яний хлопчина та інші маріонетки в «Піноккіо» виглядають напрочуд реалістично, у стрічці багато чудернацьких антропоморфних істот, а також кілька не надто властивих дитячим творам сцен.

На фестивалі є також приз глядацьких симпатій, його вручають у секції «Панорама» (анкети для голосування видають перед кожним показом програми). Прихильність аудиторії здобули драма «Батько» сербського режисера Срджана Голубовича та документальна стрічка «Ласкаво просимо до Чечні», що розповідає про переслідування ЛГБТКІ-спільноти на Північному Кавказі.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: