«Я готовий на все»: як минув перший тиждень президента Зеленського

За перші п’ять днів при владі Володимир Зеленський виконав одну передвиборчу обіцянку і не виконав іншу. Зеленський, як і обіцяв, розпустив Верховну Раду. Сказав про це депутатам прямо з трибуни парламенту під час інавгураційного виступу.

Народні обранці переважно погодилися піти на дострокові вибори, які відповідно до указу президента, заплановані на 21 липня.

Водночас, Зеленському не вдалося виконати обіцянку змінити правила, за якими обирають Верховну Раду та запровадити систему відкритих виборчих списків.

Президент також не наважився змінити правила підбору кадрів на ключові посади — наразі він віддає перевагу особистим знайомствам, а не конкурсному відбору. Про що свідчать перші кроки Зеленського на посаді президента, та які наслідки вони можуть мати — в матеріалі Громадського.

Володя

Володимир Зеленський досягнув успіху на виборах як позасистемний кандидат, здатний змінити правила. Цього тижня Зеленський отримав перший досвід того, що існуюча система здатна себе захищати. Під час інавгурації 20 травня президент наголосив, що дострокові вибори мають відбутися за системою відкритих партійних списків і дав депутатам два місяці, щоб це зробити. Втім, на практиці все виявилось трохи не так.

За законом, парламент не може змінювати правила проведення виборів під час виборчої кампанії. А вона починається наступного дня після публікації указу президента про розпуск парламенту. Тож у Зеленського та депутатів був один день для того, щоб змінити виборче законодавство.

Процедура розпуску парламенту передбачає, що президент має провести консультації з головою Верховної Ради та головами парламентських фракцій. Зеленський зустрівся з лідерами парламенту та спробував переконати їх змінити закон про вибори на екстреному засіданні Ради 22 червня.

На перших парламентських перемовинах на посаді президента Зеленський поводився з депутатами не так агресивно, як під час виступу на інавгурації. За словами її учасників, Зеленський просив депутатів не називати його Володимиром Олександровичем, наполягав, що він просто Володя.

Один із присутніх на зустрічі голів депутатських фракцій та груп розповів Громадському, що Зеленський запропонував присутнім послухати доповідь Андрія Богдана — юриста «ЗеКоманди», якого президент призначив головою Адміністрації. Богдан доповів, що ухвалити новий виборчий кодекс за один день не реально, тож запропонував ухвалити «короткий законопроект», який скасовував би мажоритарку та зменшував прохідний бар’єр для партій до 3%.

Відкриті чи закриті

Система «закритих партійних списків», які підтримує Андрій Богдан, діяла в Україні у 2006-2010 роках і асоціюється зі скандалами довкола продажу керівниками партій місць у списках.

З 2014 року громадянське суспільство вимагало запровадження партійної системи, але з відкритими списками, де виборці голосують не тільки за партію, але й за конкретного кандидата. Цю ідею підтримують міжнародні партнери України і вагома частина чинного складу парламенту. Прихильність саме цієї ідеї декларував Зеленський.

Тож на практиці вийшло, що президент з одного боку вимагав, аби депутати ухвалили систему відкритих списків, а з іншого сам же пропонував ухвалити закриті списки.

«Зеленський запитав: “як вам така ідея?” звісно, що ті голови фракцій, які одночасно є головами партій сказали, що вона “чудова”», — переповідає Громадському діалог один із учасників зустрічі, після чого додає, що ніхто не спробував відмовити президента внести наступного дня «проект Богдана».

У свою чергу представник президента в парламенті Руслан Стефанчук стверджує, що голови фракцій не те, що не були проти, а пообіцяли підтримати «проект Богдана». Наступного дня, 22 травня, президент направив цей документ у парламент. Але депутати навіть не включили його до порядку денного.

Того ж дня Зеленський визнав поразку у боротьбі за зміну виборчого законодавства. «Старі політики обрали стару систему, бо лише вона дає їм шанс подовжити політичне життя. Вони розраховують за гроші та гречку знову пролізти до Верховної Ради — написав Зеленський у своєму телеграм-каналі. — Я переконаний, що вони помиляються. І навіть у мажоритарних округах ви оберете нових політиків, здатних змінити країну не на словах, а на ділі».

Руслан Стефанчук після голосування наголошував, що президента влаштовують дострокові вибори за будь-якою виборчою системою, і хоча Зеленський «за відкриті списки, я не впевнений, що це реально провести за такий строк».

Голосування за перший законопроект Зеленського показало: президенту не варто розраховувати на підтримку цього складу парламенту. За включення до порядку денного проголосували 92 депутати, цього не вистачило навіть для включення законопроекту до порядку денного (150 голосів).

Зеленського підтримали фракції «Самопоміч», «Батьківщина», частина «Опозиційного блоку», а також депутатська група УДАР мера Києва Віталія Кличка, яка входить до складу фракції БПП. Крім того Зеленський отримав частину голосів мажоритарників із депутатської групи «Відродження» та понад 20 голосів позафракційних депутатів.

Травневе опитування соціологічної групи «Рейтинг» свідчить: Зеленський на дострокових виборах може розраховувати на перемогу. За його партію «Слуга народу», готові були проголосувати 44% громадян, що визначилися та підуть на вибори.

Втім, аби отримати більшість у Верховній Раді Зеленському мало перемогти за партійними списками, адже половина складу Ради обиратиметься за мажоритаркою. Тож тепер «ЗеКоманді» терміново потрібно визначатися, хто саме буде балотуватись від партії Зеленського по кожному зі 199 мажоритарних округів (це без урахування окупованих територій).

У 2014 році перемога за партійними списками не допомогла партії «Народний Фронт» отримати найбільшу фракцію у парламенті. Адже більшість мажоритарників вступили до фракції БПП.

Депутати від «Народного фронту» — другої за чисельністю фракції парламенту — не вдовольнилися перемогою над президентом у питанні щодо системи виборів і пішли далі. Вони направили до Конституційного суду звернення щодо законності розпуску парламенту — вважають, що Зеленський не мав для цього підстав.

У випадку, якщо КСУ винесе рішення про безпідставність розпуску Ради до 21 липня (дати голосування), дострокові вибори можуть не відбутися і чинний склад Ради працюватиме до осені, а 27 жовтня відбудуться чергові парламентські вибори.

Уряд на дистанції

Ще до інавгурації, оголосивши війну парламенту, Зеленський пішов війною й на уряд. Прямо з трибуни Ради у своїй інавгураційній промові він закликав усіх урядовців піти у відставку.

Прем'єр Володимир Гройсман майже одразу погодився. Співрозмовник Громадського серед міністрів кабінету Гройсмана стверджує, що цьому рішенню передували дискусії на закритій нараді уряду, 20 травня, перед оголошенням про відставку. Частина з них виступили проти рішення прем'єра, та це його не змінило.

Наразі він лишається прем'єр-міністром, адже за відставку повинна проголосувати Рада. Якщо депутати підтримають бажання Гройсмана піти, він може продовжити працювати у статусі виконувача обов'язків, але парламентарі також можуть призначити й іншого «в.о» з-поміж віце-прем'єрів.

В Уряді запевняють: навіть якщо Рада ухвалить рішення про відставку, налаштовані працювати, доки новий уряд не призначить вже новообрана Рада.

Водночас Зеленський в уряді немає жодного міністра, адже навіть міністрів оборони та іноземних справ, кандидатури яких, за законом, подає президент, затверджує на посадах Верховна рада. Для цього Зеленському для початку треба переконати народних обранців зробити це.

Показовою стала історія Лани Зеркаль — заступниці міністра закордонних справ, яку Володимир Зеленський цього тижня призначив заступницею голови АП, але згодом відповідний указ зник з сайту президента.

Зеркаль докладно так і не пояснила, чому не працюватиме в АП, натякнувши «можливо, це колись і станеться». Одна з версій цієї дивної історії, яку розповідає співрозмовник Громадського в уряді — на момент публікації указу про призначення в АП Зеркаль не звільнилася з посади, тож не могла працевлаштуватися в АП.

У пошуках моделі

Зосередившись на питанні розпуску Верховної Ради, Зеленський не виконав іншу свою передвиборчу обіцянку — що першим проектом, який він внесе до Верховної Ради буде закон «про народовладдя». Першим він зареєстрував проект змін до закону про публічні закупівлі, який визначає правила закупівель під час дострокових виборів.

Володимир Зеленський продовжує наполягати: він прихильник народовладдя, а під час виступу на IT-Форумі розповідав, що мріє про державу у смартфоні, коли громадяни зможуть відкликати з посад чиновників через телефон. Утім поки що він не намагається змінити систему кадрових призначень. Перед виборами Зеленський пообіцяв, що підставою для кадрових призначень стануть «розум, освіта, талант і совість, а не спільне хрещення дітей».

Цього тижня Володимир Зеленський призначив голову АП, його заступників, радників президента, першого заступника голови СБУ, голову Генерального штабу. Відповідні укази президент також публікував у своєму телеграмі.

У команді президента підкреслюють — кадрові призначення в АП ще не завершилися. Та все ж перші рішення нового президента дають певне розуміння про те, яку систему ухвалення рішень він намагається побудувати. Показово, що майже всі призначенці Зеленського — члени його виборчого штабу, а половина з них працювали у «Кварталі».

Радник та голова

Як і п’ять років тому Порошенко, Зеленський під час призначення голови АП обирав між «бізнесменом» та «апаратником». У 2014-му Порошенко обрав «бізнесмена» — тоді його адміністрацію очолив колишній бізнес-партнер Борис Ложкін.

Натомість «апаратник» Віталій Ковальчук, який керував передвиборчим штабом Порошенка, став першим заступником Ложкіна. На практиці Порошенко отримав модель, в якій Ложкін відповідав за перемовини з великим бізнесом, урядом та парламентом. Натомість Ковальчук організовував роботу АП та був «начальником губернаторів».

Володимир Зеленський вчинив протилежним чином. Між «бізнесменом» та «апаратчиком» він обрав останнього. Його АП очолив Андрій Богдан — досвічений юрист із потенційним конфліктом інтересів. За часів Порошенка Богдан представляв у судах інтереси олігарха Ігоря Коломойського. Нагадаємо, Коломойський судиться із державою Україною у справі про націоналізацію Приватбанку. Богдан не приховував факту роботи з Коломойським, а наступного після інавгурації написав заяву про припинення адвокатської діяльності: «Я був адвокатом багатьох політиків і бізнесменів, але Вас цікавить одне, тому пояснюю — я не є юристом чи адвокатом Коломойського».

Богдан працював в урядах Юлії Тимошенко та Миколи Азарова і підпадає під дію закону про люстрацію. Зараз команда президента намагається довести, що закон про люстрацію не лише суперечить іншим законам, і не поширюється саме на Богдана. Питання закону про очищення влади має розглянути Конституційний суд.

Водночас колишній бізнес-партнер Зеленського по «Студії “Квартал 95”» Сергій Шефір отримав посаду першого радника президента. Як президент розподілив обов'язки між своїм першим радником та головою АП поки що не знають навіть члени «ЗеКоманди». Зокрема, представник президента в уряді Андрій Герус. Він, як і Руслан Стефанчук, переконує: кадрові призначення вирішує виключно Зеленський. Схоже в цьому питанні бере участь і Богдан. Принаймні Герус стверджує, що перед призначенням мав співбесіду із Зеленським та головою АП.

За Порошенка першим радником президента був Юрій Онищенко. Він відповідав виключно за графік президента, а на нарадах виконував функцію секретаря — занотовував завдання та пропозиції Порошенка.

Навряд чи на аналогічній посаді Сергій Шефір буде виконувати схожу роль для Зеленського. Попередньо кадрові призначення в АП Зеленського нагадують систему, яка існувала наприкінці другого президентського строку Леоніда Кучми та на початку президентства Віктора Ющенка. Тоді перший помічник балансував вплив голови АП. На практиці це спричиняло конфлікти.

На початку 2000-х Сергій Льовочкін, на той час перший помічник Леоніда Кучми, «воював» із головою АП тих часів Віктором Медведчуком. За декілька років з тією ж проблемою зіштовхнувся Віктор Ющенко, в його оточенні конфліктували перший помічник Олександр Третьяков та голова Секретаріату президента Олександр Зінченко. Конфлікт призвів до публічних звинувачень Зінченком Третякова та решти оточення президента, яких той назвав «любими друзями» в корупції. Тоді ця історія обвалила рейтинг Віктора Ющенка.

Конкурси мінус

У підборі кадрів на керівні посади і не тільки в АП Зеленський відмовився від ідеї конкурсного відбору. Після президентських виборів її лобіював ще один член «ЗеКоманди» Олександр Данилюк. Він пропонував, аби президент створив Номінаційний комітет з трьох-п’ятьох членів своєї команди. Вони б відбирали претендентів за чіткими критеріями. В одному зі своїх інтерв’ю Данилюк стверджував, що Зеленський підтримав цей підхід.

Данилюк — єдиний з оточення президента має досвід роботи в АП, адже у 2014-2016 роках був заступником Бориса Ложкіна. Чи розглядав Зеленський Данилюка на посаду керівника АП невідомо. Натомість той отримав крісло секретаря Ради національної безпеки та оборони. Таким чином Данилюк став першим секретарем РНБО. На цій посаді він займатиметься перемовинами з МВФ. Принаймні так стверджує Андрій Герус. Це знову знаходить паралелі з початком президентства Віктора Ющенка. Він призначив секретарем РНБО Петра Порошенка, який на цій посаді мав урівноважити вплив на економіку прем'єрки Юлії Тимошенко. На практиці це закінчилося скандалом та звільненням з посад обох.

Не маючи своєї більшості в Раді та розсварившись з урядом, Володимир Зеленський значно обмежив собі можливості у кадрових призначеннях. Наприклад, не може розраховувати на свого голову СБУ, адже для цього потрібне рішення парламенту. Тож тепер президент змушений йти на хитрість і призначати поки що лише першого заступника голови СБУ — колишнього менеджера «Студії “Квартал 95”» Івана Баканова.

Пояснити, якими мотивами президент керувався у цьому призначенні він не вважав за потрібне, так само, як і призначаючи керівником Генштабу ЗСУ Руслана Хомчака. Без згоди уряду президент не може призначити й нових голів облдержадміністрацій, між тим, всі губернатори Петра Порошенка звільнилися з посад.

У такій ситуації Зеленський має або все ж таки спробувати домогтися від парламенту та уряду згоди на продовження формування своєї кадрової лінійки або ж чекати 21 липня та розраховувати, що перемога на виборах дозволить йому сформувати більшість у Раді та отримати контрольований уряд.