Всі проти всіх: що говорили найвпливовіші люди світу під час Генасамблеї ООН

У Нью-Йорку завершилися «загальні дебати» в межах 73-ї сесії Генеральної асамблеї ООН.

На дебатах традиційно виступали лідери країн-учасниць Організації Об'єднаних Націй.

Майже всі країни були представлені своїми найвищими особами. Але були винятки: зокрема, Росія, Китай, Німеччина надіслали інших посадовців — переважно міністрів закордонних справ.

Дебати показали, що градус дискусії на планеті збільшується, а не знижується.

Старі альянси дають тріщини. США та європейські країни серйозно розділені в питаннях Ірану та Ізраїлю. Коли іранський президент Рохані говорить про «багатосторонній підхід», це звучить в унісон з тезами Франції, Німеччини чи Китаю.

Натомість коли Трамп каже, що для Америки суверенітет важливіший, ніж міжнародні організації — це звучить як луна російської концепції «суверенної демократії».

Країна-учасниця НАТО Туреччина скаржиться на американські санкцій з приблизно такою ж риторикою, як і країна-ненависниця НАТО Росія.

Український президент Порошенко також виступив на Генасамблеї. Традиційно він зробив акцент на російській агресії. І був одним із небагатьох, хто продовжує про це говорити.

Але цього року помітна спроба прив'язати українські теми до глобальних. Порошенко також більше говорив про людей — зокрема, про українських політв'язнів у Росії та Криму.

Громадське проаналізувало ключові послання головних дійових осіб нинішньої сесії Генасамблеї.

Америка: руки геть від суверенітету

Початок промови президента США Дональда Трампа на Генеральний асамблеї ООН уже став мемом. Трамп заявив, що його адміністрація зробила більше для Америки, ніж будь-яка попередня, на що інші учасники Генасамблеї відповіли легким сміхом. На сміх Трамп зіронізував — чи над публікою, чи над собою: «Я не чекав такої реакції, але це окей». Жарт оцінили — його нагородили оплесками.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ідіот» і «брехун» — що ми дізналися з нової книжки про Трампа

На Раді безпеки Трамп знову не говорив про Росію — натомість звинуватив у втручанні в американські вибори… Китай. На фото — американський президент Дональд Трамп під час Генеральної Асамблеї ООН, Нью-Йорк  Фото: UN Photo/Mark Garten

Але по суті промова Трампа містила чимало дуже небезпечних речей. Це була суцільна апологія суверенітету, але доведена до крайнощів.

Таке враження, що він змальовує США — найсильнішу державу світу — як країну, яка от-от впаде під зовнішніми впливами. У цій риториці Трамп значно ближчий російській тезі про «суверенну демократію», — мовляв, не збираємося нікого слухати — ніж європейський тезі про «багатосторонність» розв’язання проблем.

«Америка завжди обиратиме незалежність та співпрацю, ніж світове врядування, контроль та домінування», — каже Трамп. «Ми ніколи не віддамо суверенітету Америки необраній, непідзвітній, світовій бюрократії, — тут він має на увазі, зокрема, і саму ООН та її інституції. — По всьому світу відповідальні нації мають захищатися від загроз своєму суверенітету не тільки від світового врядування, але й від інших, нових форм примусу і домінування».

Американський лідер також наголошує на праві кожної нації визначати свою міграційну політику одноосібно. Тому, мовляв, США не братимуть участі в розробці нової Всесвітньої угоди про міграцію. Цій тезі потай аплодують уряди східноєвропейських країн — на кшталт Угорщини чи Польщі — які багато в чому наслідують політику Трампа, і в кожному разі підтримують його ідею «міграційного суверенітету».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Кінець «нульової толерантності»: як США повертає дітей мігрантам

У промові Трамп майже не торкався російської теми. Єдина ремарка щодо Росії стосувалася газу — і була спрямована проти Німеччини, яка «стане повністю залежною від російських енергоресурсів, якщо не змінить курсу негайно». Очевидно, Трамп має на увазі «Північний потік-2».

Для України це знак того, що зі США в цьому питанні можна діяти спільно. Але проблема в тому, що в самій Німеччині Трампова критика «Північного потоку» тільки підсилює вже достатньо сильний німецький антиамериканізм: німецька громадськість уже вважає Трампа більшою загрозою, ніж Путіна.

Пізніше, вже після виступу на Генеральній асамблеї, Трамп виступав на засіданні Ради безпеки ООН. Тут збираються не всі члени ООН, а тільки 15 країн: 5 постійних членів (із правом вето) і 10 членів, що змінюються (без права вето).

На Раді безпеки Трамп знову не говорив про Росію, звинувативши натомість у втручанні в американські вибори… Китай. Керівникові китайської делегації (ним був міністр закордонних справ Ван Ї) Трамп закидає те, що Пекін «не хоче, щоб я переміг, бо я перший президент (США), який кинув виклик Китаю в питанні торгівлі».

Пізніше Ван Ї зреагував на цю ремарку Трампа, заявивши, що «традиція китайської зовнішньої політики полягає в тому, що Китай ніколи не втручається у внутрішні справи інших країн».

Але загалом головною мішенню Трампа на зустрічі Ради безпеки був Іран. Режим, що «експортує насильство, терор і хаос», не має права володіти ядерною зброєю, — вважає Трамп.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Ядерні суперечки: що треба знати про угоду з Іраном

Очевидно, тут продовжується велика суперечність між Трампом та країнами ЄС, але також зближення нинішньої американської адміністрації з ультраконсервативним урядом Ізраїлю.

Ізраїль: угода з Іраном — «засаднича брехня»

Ізраїльський прем’єр Беньямін Нетаньяху в промові на засіданні Генеральної асамблеї багато казав про Іран.

Він назвав ядерну угоду з Іраном «засадничою брехнею». «Ми проти цієї угоди, адже вона загрожує нашому майбутньому, і навіть нашому виживанню», — заявив він. Європейські країни, які не захотіли вслід за США вийти з угоди з Іраном, ведуть політику «умиротворення» Тегерану, — вважає Нетаньяху. І аплодує демаршу Трампа: Америка вийшла з угоди і знову наклала санкції на Іран. Європейці ж ці санкції намагаються обходити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що треба знати про вихід США з ядерної угоди

Однак між США та Ізраїлем збігається далеко не все. Якщо Трамп говорить про необхідність «рішення з двома державами» (тобто створення Палестинської держави поряд із Ізраїлем), то ізраїльському урядові ця тема байдужа. Уже після Генасамблеї, спілкуючись із пресою, міністр оборони Ізраїля Авігдор Ліберман заявив, що тема палестинської держави «просто мене не цікавить».

Можна тільки уявити, як ця фраза роздратувала європейців, турків, іранців, йорданців і, звісно, самих палестинців.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Натаньяху під час Генеральної Асамблеї ООН, Нью-Йорк, 27 вересня 2018 року. Фото: UN Photo/Mark Garten​

Генеральний секретар ООН Антоніу Гуттеріш (третій праворуч) зустрічається із лідером Палестини Махмудом Аббасом. Фото: UN Photo/Eskinder Debebe

Палестина: Ізраїль — «расистська держава»

Палестинський лідер Махмуд Аббас теж був не надто обережний у висловлюваннях. Ізраїль розвиває режим «апартеїду»; нещодавній ізраїльський закон про те, що Ізраїль є державою «єврейського народу», вестиме до «створення расистської держави», — каже він.

«Єрусалим не продається», — так Аббас реагує на визнання адміністрацією США Єрусалима як столиці Ізраїлю та перенесення туди американського посольства (палестинці ж бо теж вважають Єрусалим центром своєї майбутньої держави).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Зараз або ніколи: чи зможуть палестинці прорвати 12-річну блокаду — спецрепортаж із Сектору Гази

Іран: Америка — в ізоляції

Подібний гнів щодо США та Ізраїлю висловив також президент Ірану Хассан Рохані.

Те, що США руйнують багатосторонній підхід розв’язання проблем, є «симптомом розумової слабкості». Натякаючи на Трампа та Ізраїль, він каже про правителів, «які думають, що краще забезпечать свої інтереси… стимулюючи екстремізм, націоналізм та ксенофобські тенденції, що нагадують нацистські схильності».

Пізніше, спілкуючись із пресою в Тегерані, Рохані став говорити про «історичну та політичну ізоляцію» США. «Ніхто не підтримав Сполучені Штати» у виході з ядерної угоди з Іраном. Одного дня, раніше чи пізніше, США повернуться до ядерної угоди», — вірить іранський лідер.

Туреччина: хто найбільше страждає від Сирії? — ми!

Про Близький Схід переважно казав і президент Туреччини, Реджеп Таїп Ердоґан. Його головні послання стосувалися Сирії. Туреччина навряд чи задоволена тим, як розгортається сьогодні війна у Сирії, де головними «переможцями» є країни, які підтримують режим Асада — Росія та Іран.

Можливо, тому Ердоґан наголошує на тому, що саме Туреччина страждає найбільше від сирійської війни. «Жодна інша країна не заплатила ціни, яку заплатили ми», — заявив він, натякаючи, що в Туреччині сьогодні перебувають понад 3,5 мільйони сирійських біженців.

Ердоґан пройшовся і по США, заявивши, що «ніхто з нас не може мовчати, коли хтось свавільно скасовує торговельні угоди та використовує економічні санкції як зброю».

Франція і Німеччина: багато-багато-сторонність

Захищав угоду з Іраном і французький президент Еммануель Макрон. За його словами, розірвання угоди є «серйозною кризою довіри». Попри недосконалості угоди, вона все ж є запобіжником проти того, щоб Іран здобув ядерну зброю.

Європейці традиційно закликають до «багатостороннього» підходу до проблем, як у питанні Ірану, так і в питанні ізраїльсько-палестинського конфлікту. Звісно, Трампа це дуже дратує.

Цікаво, що про багатосторонність говорить саме Макрон — якого у Франції звинувачують в надмірній самовпевненості й бажанні ухвалювати рішення самостійно, по-королівськи.

Представник Німеччини (цього року це не канцлерка Анґела Меркель, а міністр закордонних справ Гайко Маас) так само казав про кризу «багатостороннього підходу» у світі та про те, наскільки Німеччина продовжує в нього вірити.

На його думку, протиставляння суверенітету та багатостороннього підходу є хибним (цю думку, очевидно, поділяє і Макрон). Серед головних викликів сучасності Маас згадав і Україну — говорячи і про необхідність виконувати Мінські угоди, і про дискусії навколо миротворців ООН; утім, чітких слів про російську агресію сказано не було.

Британія: Росія-порушниця, Росія-отруйниця

Серед західних країн найжорсткішою щодо Росії виявилася британська прем’єрка Тереза Мей, хоча і в її виступі Росію згадано тільки в одній фразі.

«Ми бачимо, як держави на кшталт Росії нахабно порушують міжнародні норми — або через захоплення суверенної території (іншої країни — ред.), або через авантюрне використання хімічної зброї на вулицях Британії агентами російського ГРУ», — заявила вона.

Найжорсткішою щодо Росії виявилася британська прем’єрка Тереза Мей — хоча і в її виступі Росію згадано тільки в одній фразі. Фото: UN Photo/Mark Garten

Україна: Азов і Сенцов

Якщо більшість лідерів інших країн зосереджувалися передусім на Близькому Сході, темах ядерної безпеки (Іран та Північна Корея) чи темі нового порядку (чи нового «безладу») Трампа, український президент Петро Порошенко головний акцент — зі зрозумілих причин — зробив на протидії російській агресії.

Він закликав не замовчувати російську агресію в Україні, — яку багато хто у світі і справді забуває. «Мовчання і є тією зброєю, яку Кремль використовує проти України, і, зрештою, проти всіх нас!» — підкреслив Порошенко.

Український лідер також проводив паралелі російської агресії в Україні з темами, які ближчі західним країнам, передусім війною в Сирії та отруєнням Скрипалів у Британії. «Саме відсутність відповідного покарання призводить до того, що після Грузії настала черга України, після Литвиненка — Скрипалів, після Алеппо — Ідліба…» - заявив він.

Нові теми, які прозвучали від нього цього року — це ситуація в Азовському морі (Порошенко каже про «окупацію Азовського моря»), мілітаризація Криму («Крим перетворився на військову базу, яка загрожує безпеці та стабільності всього Чорноморського регіону») та українські політв’язні в Росії та в Криму.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Азовська криза: як Росія бере в лещата українське Приазов'я

«Здається, що бути українцем чи кримським татарином у сьогоднішніх реаліях окупованого півострова є кримінальним злочином», — каже Порошенко, особливо зупинившись на долі Олега Сенцова та Володимира Балуха.

Росія: маски, маски, маски

Росію на цьогорічній Генасамблеї представляв не Путін (востаннє він виступав тут аж три роки тому), а міністр закордонних справ Сергій Лавров.

Риторика Лаврова цілком відповідала тому, що ми звикли чути: Росія вдає, ніби не робить нічого поганого та маскується під свою протилежність.

Лавров вважає, що у світі «замість дипломатії, культури переговорів та компромісів приходить диктат» — хоча сама Росія якнайбільше цей диктат і практикує.

Під час Генеральної Асамблеї ООН Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров говорив про необхідність «відповідальної поведінки держав в інформаційному просторі» — немов не знаючи, що саме Росія найбільш агресивно веде себе в інформаційній війні. На фото — Сергій Лавров заходить до зали Генеральної Асамблеї, ООН, Нью-Йорк, 28 вересня 218 року. Фото: UN Photo/Manuel Elias

Він згадує річницю Мюнхенської змови 1938-го року як апофеозу політики умиротворення Гітлера, «нехтування міжнародним правом та спроби вирішення проблем за чужий рахунок», — хоча знає, що сьогодні світ стикається із дзеркальною проблемою — умиротворення Путіна.

Він каже про необхідність «відповідальної поведінки держав в інформаційному просторі» — немов не знаючи, що саме Росія найбільш агресивно веде себе в інформаційній війні. Лавров говорить про необхідність конвенції з боротьби проти кіберзлочинності — і це звучить вкрай цинічно, з огляду на першочергову роль Росії в кібератаках.

Він говорить про те, що «диктат і примушування, характерні для колоніальної епохи», мають бути викинуті на смітник історії — але його, схоже, мало цікавить диктат, власне, російського колоніалізму.

І, звісно, фрази про Україну мають типовий набір кремлівських міфів: «зростання радикал-націоналізму й неофашизму на Україні», прагнення Києва ввести на Донбас «окупаційні сили за підтримки Заходу» та «дискримінація національних меншин» — це тільки кілька сюжетів.

Найцікавіше, що Лавров вірить: за Росію виступає «переважна більшість країн світу». Ну що ж, у кожного власні ілюзії.