Зеленський у зоні ООС: від звільнених у 1942-му до окупованих у 2018-му
У День памʼяті та примирення президент України Володимир Зеленський відвідав Луганщину. Він прибув містечко, з якого почалось звільнення України від нацистів у 1942—му та поспілкувався з родинами, будинки яких захопили бойовики у вересні 2018—го.
Місце, звідки почалось вигнання нацистів
Звернення до українського народу з нагоди Дня памʼяті та примирення президент Зеленський записував у Міловому на Луганщині.
«Неподалік від цього місця розташоване село Півнівка, яке було першим населеним пунктом, де в грудні 1942 року почалося вигнання нацистських окупантів з української землі», — сказав президент у відеозверненні.
Спершу Зеленський мав відвідати саме Півнівку, але зʼясувалось що там просто немає відповідного тла. Натомість у Міловому — райцентрі, який знаходиться на 20 км східніше — є великий меморіальний комплекс «Україна — визволителям». Він перебуває не в найкращому стані, тож Зеленський пообіцяв його «відремонтувати та добудувати».
Поточний, середній, наймасштабніший
Другим обʼєктом у програмі президента стало будівництво дороги Сєвєродонецьк — Станиця Луганська. Завдання відремонтувати її під час свого попереднього візиту на Луганщину у листопаді 2019-го Зеленський ставив голові ОДА Сергію Гайдаю, який на той момент працював на цій посаді менш як місяць.
— За зиму зроблю документи і можна дорогу зробити трошки краще, ніж Маріуполь — Запоріжжя, — відповів тоді Гайдай.
— Так ви що?! Ну, подивимось! — здивувався Зеленський.
«Хотіла б на нього подивитись»
Інспектувати дорогу президент їхав на околицю Новоайдара. Саме тут від початку війни й до травня 2018-го знаходився блокпост Національної поліції.
— Чекаєте на президента? Хотіли б щось йому сказати? — питаю я у молодої дівчини, яка разом з молодшими братами вийшла з будинку.
— Сказати? — дивується Аліна. — Нічого. Хотіла б на нього подивитись. Я пишаюсь ним. Ніхто не зробив для нашої країни так багато, як Зеленський.
— А що найголовніше він зробив?
— Не знаю... Багато всього зробив, не знаю, що найкраще.
— А щось змінилось у вашому житті?
— Поки ні… Але я вірю у те, що зміниться.
«Тому ви й в масках всі»
Президент, разом з головою Офісу Андрієм Єрмаком по праву руку та головою Луганської ОДА Сергієм Гайдаєм по ліву, попрямував до банера, який візуалізував «велике будівництво» на Луганщині. На банері йшлося про те, що планується побудувати 7 шкіл, 4 дитячих садочків, 5 приймальних відділень лікарень та 66 км доріг. Ще за десять хвилин до того банерів було два. Інший повідомляв про «амбітний план» з будівництва 193 км доріг (в чому відмінність між 66 км на одному банері та 193 км на іншому, банери не уточнювали) та про проєкт будівництва ще 176 км коштом кредиту Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Проте більш амбітний банер не витримав пориву вітру, тож його швидко розібрали, а мішками та палками, що звільнились, укріпили банер, що залишився.
Біля банера Зеленський, Єрмак та Гайдай обговорюють складну логістику будівництва доріг, та йдуть до преси.
— Шановні журналісти. Я думаю, що через маски нас не чути. Чи чути? Не дуже? Можу зняти. Я перевірявся, не бійтесь.
— А ми ні, — каже Зеленському один із фотографів.
— Тому ви й в масках всі, — не розгубився Зеленський.
«Та сторона» VS тимчасово окупована територія
Коротко згадавши День памʼяті та примирення (цього разу першим українським звільненим містечком він назвав Мілове, а не Півнівку), президент перейшов до теми будівництва доріг: «Ця дорога дуже важлива для людей, які живуть в Україні — на нашій частині — та на тій… на тимчасово окупованій частині».
Зеленський, вочевидь, спершу хотів сказати «та сторона» — саме таким безоцінковим словосполученням майже завжди називають непідконтрольну частину сходу країни мешканці Луганщини та Донеччини. Але швидко виправився.
Далі Зеленський перейшов до загальноукраїнських масштабів.
— Загалом наш план — чотири тисячі…
— …[Чотири тисячі] двісті, — тихо уточнив голова «Укравтодору» Олександр Кубраков.
— Чотири-пʼять — віримо, що [цього року побудуємо] пʼять тисяч кілометрів доріг, — округлив у більшу сторону голова держави.
Квартири у Золотому замість будинків у Золотому
Третім пунктом програми президента стало прифронтове Золоте. Там він мав урочисто вручити квартири людям, які були вимушені покинути свої домівки через війну. Ці родини жили у справжній «сірій зоні» — частині селища Золоте-4, яка не контролювалась ані Україною, ані бойовиками. Проте у вересні 2018-го Збройні сили України зайняли більшу частину Хутору — так місцеві називають цю частину селища; у зведеннях бойових дій це місце фігурує як Хутір Вільний (похідне від народної назви місцевості та назви головної вулиці Хутору — Друга Вільна). Меншу частину Хутора, яка була відділена балкою, зайняли бойовики, які змусили кілька сімей, які там жили, залишити домівки. Житло цим людям Зеленський обіцяв під час попереднього візиту на Луганщину.
Спершу журналістам давали можливість обрати, що знімати — інспектування Зеленським дороги чи вручення кільком родинам переселенцям ключів від відремонтованих квартир. Практично всі обрали другий пункт. Проте пізніше Офіс президента передумав, і до Золотого Зеленський поїхав без преси.
«Ми зараз поїдемо у Станицю Луганську — ми обіцяли людям, які залишились там без житла, відремонтувати та видати квартири. 15 квартир ми обіцяли — 10 вже зроблені», — сказав Володимир Зеленський.
Голова держави переплутав Золоте та Станицю Луганську, проте цього разу виправляти його ніхто не ризикнув.
- Поділитися: