Жорстких обмежень більше не буде? Як зміниться ситуація з правами людини після пандемії

Порушення прав людини через карантинні обмеження фіксують у всьому світі, особливо в країнах з тоталітарним режимом та браком доступу до інформації. Розповідаємо, як пандемія вплинула на права людини в Україні та чого чекати далі.

Обмежувальні заходи — законні чи ні?

Карантинні заходи, які ввели в Україні в перші місяці епідемії, були доволі жорсткими. Тоді не працював громадський транспорт та заклади громадського харчування, людям, старшим за 60 років, майже повністю заборонили виходити з дому, а людей з підозрою на коронавірус примусово госпіталізували.

Для таких суттєвих обмежень прав і свобод потрібно вводити надзвичайний стан на конкретний термін — має бути ухвалене рішення президента, підтримане парламентом. Проте українська влада назвала ці дії «надзвичайною ситуацією». Відповідно до Кодексу цивільного захисту, каже експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін, надзвичайна ситуація не передбачає обмеження прав і свобод людини.

«Хоча ми бачили ці обмеження, запроваджені в неконституційний спосіб, на кожному кроці», — каже він.

За словами експерта, пояснення такого рішення доволі прагматичне: «У разі введення надзвичайного стану ми були б зобов’язані виплачувати людям всю втрачену зарплату, це був би форс-мажорний випадок для всіх договорів, кредитів тощо».

Обмеження, які Україна ввела в березні за прикладом інших країн, Крапивін називає нелогічними — вони не враховували епідемічну ситуацію на той момент і не мали регіонального розподілення, хоча ситуація з інфікуванням була різна. Водночас експерт зазначає, що ці заходи й справді стримали поширення епідемії.

«Будь-які права людини, крім права на життя, заборони рабства і катувань, з метою захисту національної безпеки можуть порушуватися, — каже Крапивін. — Ми можемо ввести всі обмеження конституційним способом за умови обґрунтувань і певної строковості, і це не буде порушенням прав людини. Але без належної комунікації це виглядало як надмірне реагування».

Так само надмірним обмеженням Крапивін вважає закриття кордонів, підкреслюючи, що належного контролю за цим не було та іноді робились винятки:

«Сама система, коли людина, яка прибуває, проходить 2-тижневу обсервацію або робить тест тут і зараз — вона була доволі дієвою. Але з точки зору Конституції ми не можемо заборонити тільки повернення наших громадян до України, заборонити виїзд можна».

За словами експерта, принаймні в 11 країнах Європи Конституційні суди так чи інакше визнавали неконституційними укази президентів чи рішення парламентів про введення карантину. Але вони здебільшого стосувалися того, як саме це було зроблено, а не визнавали неконституційними певні обмеження.

Український Конституційний суд наприкінці серпня не став розглядати постанову про введення карантинних обмежень, адже її кілька разів змінювали, і подана на розгляд постанова втратила чинність. Тож офіційної правової оцінки, наскільки це було законно чи незаконно, надано не було.

Штрафи великі, але штрафують нечасто

В березні 2020 року Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнили статтею 44-3 «Порушення правил щодо карантину людей». Вона передбачає досить суттєві, за оцінками правозахисників, особливо в умовах безробіття, штрафи — від 17 до 34 тисяч гривень для фізичних осіб та до 170 тисяч для посадових. До того ж за загальним правилом Кодексу про адмінправопорушення, якщо штраф не сплачується протягом місяця, він подвоюється.

Коли поліцейські почали складати протоколи, вони писали, що людина порушила карантинні правила. Але які саме правила, як це вплинуло на епідеміологічну ситуацію, яким чином була нанесена шкода — не писали.

Тому суди почали приставати на бік людей, пояснює Сергій Перникоза, координатор моніторингових кампаній Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (УМДПЛ). За даними їхнього дослідження, до 30 червня 2020 року судові органи отримали 14 598 протоколів — і лише 10% із них перетворилися на штрафи.

Найактивніше поліція складала протоколи наприкінці березня та у квітні 2020 року. Далі, попри те, що темпи поширення COVID-19 в країні зростали, кількість протоколів щомісяця зменшувалась. Загалом за весь час епідемії, каже Перникоза, склали понад 20 тисяч протоколів.

«Протоколи стали повертати поліції з питанням: на підставі якого закону людей притягувати до відповідальності? Закону немає, є тільки розпорядження Кабміну, яке постійно змінюється. Сьогодні парком гуляти не можна — завтра вже можна. Яким чином прогулянка в парку впливає на те, захворіють люди чи ні — незрозуміло», — каже Перникоза.

Повертали протоколи й через їх неправильність, розповідає Євген Крапивін. Наприклад, поліція складала протокол на людину, яка продавала каву в кіоску, хоча мали складати його на власника кіоску. Крім того, здебільшого ці протоколи стосувались дрібних порушень — людина перебувала без маски в безлюдному місці або каталася на велосипеді.

«Кого зловили, того і притягнули. Натомість варто було виявляти порушення на кшталт виставки тюльпанів під час жорсткого локдауну у квітні, масових зібрань на травневі свята, «Епіцентр» продовжував працювати тощо. Тобто значні порушення, які створюють враження, що влада безсила забезпечити виконання карантину», — каже Крапивін.

Станом на червень, розповідає він, суди розглянули майже 6 тисяч справ. Але з них лише в 500 випадках порушника оштрафували. Здебільшого ці штрафи стосувались підприємців і були мінімальними.

Проте, за словами Сергія Перникози, були й «доволі дурнуваті випадки». Наприклад, коли людину оштрафували на 17 тисяч гривень за те, що у неї не було з собою паспорта.

«Як наявність паспорту може вилікувати чи заразити людину — незрозуміло. Ми зверталися до Кабміну, щоб скасувати цю норму як неадекватну, на що Кабмін нам сказав, що дані обмеження встановлює МОЗ, а МОЗу видніше. МОЗ вигадав таке ноу-хау в координації з МВС, тому що поліції дуже важко складати протоколи, якщо в людей немає документів з собою», — каже Перникоза.

Вразливі групи стали ще більш вразливими

18 квітня українські військові закрили єдиний перехід через міст до села Старомаріївка, що розташований на підконтрольній Україні території в зоні збройного конфлікту на сході. Через це 150 мешканців та мешканок села залишилися без доступу до продовольчих магазинів, медичних послуг та іншої допомоги. Перехід дозволили тільки 24 квітня, після втручання гуманітарних організацій, розповідає речниця Amnesty International в Україні Катерина Мітєва.

За словами військових, обмеження під час перетину блокпоста ввели, щоб не допустити поширення коронавірусної інфекції, проте наказу про заборону пересування не було, а на переході виникло «непорозуміння».

Попри загальне ослаблення карантинних заходів, такі обмеження продовжуються — наприклад, з 15 жовтня по 15 листопада Україна закрила контрольно-пропускний пункт в'їзду-виїзду «Станиця Луганська» — єдиний пункт пропуску, через який можна потрапити на непідконтрольну територію в Луганській області. У перші дні заборони близько пів сотні людей були позбавлені права дістатися до своїх домівок, повідомляють в Amnesty International. Нині перетнути лінію розмежування в цьому КПВВ можна тільки за окремим рішенням командувача.

«Закриття контрольних пунктів в’їзду-виїзду розділило сім’ї, позбавило людей можливості отримувати соціальні виплати й обмежило доступ до медичної допомоги та освіти», — зазначала Матильда Богнер, голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Загалом, найбільше через коронавірус постраждали ті групи населення, які вже перебували у вразливому становищі, йдеться у доповіді ООН за результатами моніторингу в період із 16 лютого до 31 липня 2020 року.

«Роми, безпритульні, літні люди та особи з інвалідністю, які перебувають у спеціалізованих закладах, до пандемії вже стикалися з обмеженнями у здійсненні прав на охорону здоров’я, працю, освіту і достатній життєвий рівень. Вони зазнали непропорційного впливу COVID-19 і заходів уряду, спрямованих на боротьбу з епідемією», — зазначають в ООН.

Катерина Мітєва зазначає, що державі варто звертати увагу також на інші групи людей, вразливі до зараження коронавірусом у серйозній формі. Йдеться про тих, хто має проблеми зі здоров’ям, людей із низьким доходом та нелегальною роботою або тих, хто взагалі живе за межею бідності, мігрантів тощо.

Влада має зважати на них під час формування планів і стратегій, каже Мітєва, щоб представники та представниці цих груп могли отримати доступ до тих самих послуг, що й інші групи населення.

Також Amnesty International в Україні каже про непоодинокі випадки порушення прав медиків. На початку епідемії їм бракувало засобів індивідуального захисту, досі є чимало проблем із рівнем заробітної плати й відшкодуваннями родинам медиків, які померли внаслідок Covid-19.

Водночас пацієнтам іноді теж не надають належної допомоги.

«Хворим подекуди відмовляють у госпіталізації через брак місць, у Харківській і Київській областях пацієнтів кладуть у коридорах», — каже Мітєва.

Крім того, в Україні контроль за дотриманням заходів карантину вплинув на навантаження та пріоритети патрульної поліції України. Саме вона є першою ланкою в ланцюзі реагування на домашнє насильство. В одному випадку, зафіксованому Amnesty International, поліція Києва відреагувала на термінове повідомлення про домашнє насильство тільки через півтори години.

Чи чекати посилення обмежень та нових покарань?

За словами Євгена Крапивіна, жорсткий локдаун і неможливість забезпечити його виконання негативно вплинули на репутацію влади.

«На травневі свята всі побачили, що можна гуляти в парках, і навіть групами, і ніхто не покарає. І нова, змінена постанова Кабміну просто констатувала той стан суспільних відносин, який є — усі були змушені негласно не контролювати й не карати», — каже Крапивін.

Вже зараз карантинні обмеження впливають на людей не суттєво, вважає він. Попри поділ по зони, в усій країні зараз приблизно однакові обмежувальні заходи, які стосуються не так питань права й органів влади, як просто певної культури, яка виробилася за час карантину.

Попри те, що статус червоної зони передбачає обмеження, подібні до весняних, більшість заходів не виконуються: громадський транспорт та підприємства працюють, люди ходять без масок, а мери міст публічно відмовляються виконувати постанову Кабміну, і на них поліція протоколів не складає, пояснює Крапивін. Люди не вірять, що держава спроможна контролювати дотримання обмежень. Тому, на думку Крапивіна, не варто чекати на новий локдаун.

«Умова від президента в 15 тисяч хворих — думаю, що це просто гарна цифра, яка, на думку влади, недосяжна. Вводити жорсткі обмеження — це не вигідно ні репутаційно, ні економічно. До того ж немає жодних гарантій, що люди їх будуть дотримуватися. А влада не зможе це проконтролювати, бо вже є негативний досвід. Тому їх влаштовує статус-кво», — каже Крапивін.

Натомість Сергій Перникоза каже, що хаос зі штрафами продовжується: наприклад, на початку навчального року поліція притягала до відповідальності директорів шкіл за відсутність засобів захисту у школах.

«А де директор школи мав їх брати, якщо їх не забезпечують? Штрафування продовжаться. І ми в результаті отримаємо купу рішень Європейського суду з прав людини та будемо змушені виплачувати людям величезні компенсації через недолугість, недбалість нашого уряду та його дій, — каже Сергій Перникоза. — Люди вже мають досвід піклування про своє здоров’я, і я б не казав, що каральними заходами ми покращимо боротьбу з хворобою. Треба орієнтуватися на лікування, а не на штрафування».