Приватні армії. Які ризики має легалізація військово-консалтингової діяльності?

Президент Володимир Зеленський пропонує узаконити в Україні приватні військові компанії. Фактично вони існують, але що потягне за собою їх узаконення? Легалізацію ринку зброї й не тільки.  

Нащадки ландскнехтів 

Приватні військові компанії (ПВК) — це формування, які пропонують спеціалізовані послуги, пов'язані з охороною, захистом, нерідко з участю у військових конфліктах, а також зі збором розвідувальної інформації, стратегічним плануванням, логістикою і консультуванням.

Одну з перших у ХХ сторіччі ПВК «Watchguard International», у Великій Британії заснував полковник британської армії Девід Стерлінг. Один із найбільших на той час контрактів (понад півмільярда доларів) в 1974 році з урядом США уклала ПВК «Vinnel corporation», американського військово-промислового концерну «Northrop Grumman». Вона тренувала Національну гвардію Саудівської Аравії і захищала нафтові родовища країни.

Частіше ПВК використовують як найманців для військових конфліктів. Найпопулярнішою у 70-х роках на міжнародному рівні була британська приватна компанія «Security advisory services», яка вербувала найманців з числа громадян країн Західної Європи, забезпечувала спорядженням та відправляла на війну.

У рамках розслідування у справі «Іран-контрас» правоохоронці встановили, що британська ПВК «KMS Ltd.», яку заснував майор у відставці Девід Вокер, у 1980-ті роки брала участь у підтримці нікарагуанських «контрас». За пошук і підбір пілотів для літаків, які здійснювали «закидання» «контрас» на територію Нікарагуа, компанія отримала від ЦРУ США 110 тисяч доларів. На початку 1990-х років через постійну критику в пресі KMS змушена була припинити свою діяльність, однак тоді з'явилася нова ПВК Saladin International, яка значно розширила масштаби діяльності.

У бойових діях на Донбасі в 2014-2015 роках і в Сирії в 2017-2018 роках брала участь офіційно не зареєстрована російська ПВК Вагнера, яку, за даними російських журналістів-розслідувачів, створив та фінансує «кухар Путіна», бізнесмен Євген Пригожин.

В Україні ж фактично відсутні приватні військові компанії, оскільки вони заборонені законодавством. Утім, навесні минулого року група розслідувачів Conflict Intelligence Team розповіли, що у Сирії з літа 2018 року нібито працює приватна російсько-українська військова компанія «Вега», яка тренує проасадівських бійців з угруповання «Ліва аль-Кудс».

Тоді ж Служба безпеки України заперечила цю інформацію, наголосивши, що за цим «розслідуванням» стоять російські спецслужби. В українській спецслужбі також зазначили, що «розслідування» щодо ПВК «Вега» є відповіддю російських спецслужб на «викривальні брифінги» СБУ щодо діяльності та злочинів ПВК «Вагнера» в Україні, Сирії, Судані та ЦАР.

Але від суто найманців ПВК відрізняються тим, що їхню діяльність контролює держава, в якій вони зареєстровані. Окремі міжнародні ПВК навіть перевершують державні структури за кількістю персоналу. Зокрема, кількість співробітників британської Group 4 Securicor становить 657 тисяч людей.

«Правозахисні організації часто звинувачують представників окремих військових компаній у бандитизмі, масових вбивствах людей, недотриманні правил та звичаїв ведення війни, грубих порушеннях прав людини. Із іншої сторони, та ж Blackwater брала участь у рятувальних операціях для ліквідації наслідків урагану «Катріна», де працювали близько двох сотень її співробітників», — розповіла голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

Водночас генерал-майор запасу СБУ Ігор Гуськов, який досліджує діяльність світових ПВК та, зокрема, російської «Вагнер», наголошує на тому, що закон стосовно заборони займатися діяльністю найманців не діє в Україні.

«Наразі в нас не діє законодавство щодо тих, хто фактично є найманцем. Тому що на сьогодні сотні наших громадян України воюють у так званій ПВК Вагнера. І стосовно жодного з них немає кримінальної справи. Фактично — стаття мертва. Якщо представники ПВК під егідою України будуть втягнуті в протиправну діяльність третіх країн, то фактично це буде безкарність. Перш ніж створювати ПВК, слід прибрати всі ризики щодо злочинів у сфері найманства, але для цього потрібно змусити закон працювати у тих випадках, які вже існують. Адже на сьогодні навіть служба у французькому іноземному легіоні, за нашим законодавством, вважається найманством, але ми заплющуємо на це очі», — зазначив Гуськов.

Що пропонує Україна? 

«Ми стикнулись із необхідністю легалізації приватних військових компаній з метою заповнення тієї ніші на ринку, яка з’явилася. ПВК фактично є, є давно. Багато українців, які працюють у Польщі, в Чехії, в країнах Західної Європи, і від їхнього імені працюють в Африці. Ми або цю нішу легалізуємо, або будемо далі робити вигляд, що її немає, і просто відкладати це на рік, два, десять», — пояснює військовий експерт Тарас Чмут.

За словами президента Володимира Зеленського, наразі вже є щонайменше два проєкти закону, які ймовірно будуть винесені на обговорення депутатам. Він запропонував учасникам Консультативної ради у справах ветеранів війни долучитися до напрацювання відповідного законопроєкту, але обговорення ще не стартувало.

Також був розроблений Кабміном Олексія Гончарука документ, який мав забезпечити можливість Національній гвардії України брати участь у миротворчих операціях за кордоном, а також міжнародних військових навчаннях за межами України. Але згодом його було відкликано.

У комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони зазначили, що наразі на розгляді у них перебуває лише один законопроєкт, який внесено в роботу з вересня 2020 до січня 2021 року. Це «Проєкт Закону про військово-консалтингову діяльність», який зареєструвала депутатка від президентської фракції «Слуги Народу» Ольга Василевська-Смаглюк. Його головна мета — працевлаштувати колишніх військових, легалізувати та забезпечити державний контроль за військово-консалтинговою діяльністю.

Ольга Василевська-Смаглюк зазначила, що ПВК вже існують в Україні під вивіскою охоронних фірм, і наразі постала нагальна потреба їхнього визнання на законодавчому рівні: «Насправді вони мають полігони в Києві, в Славутичі, де за тисячі доларів проводять стажування для охочих виїхати за кордон в Африку, близький Схід. Ці компанії мають ліцензії третіх країн: Британії, США, тому вся валютна виручка йде повз державний бюджет України».

Цікаво, що попри заяву президента, офіційні силові структури легалізацію ПВК не підтримують. У Раді національної безпеки та оборони відмовилися коментувати, наголосивши, що їх не залучали до розробки відповідних законопроєктів.

У Генеральному штабі Збройних сил України на офіційний запит зазначили, що вони не підтримують ініціативу про військову-консалтингову діяльність, оскільки вважають, що «створення суб’єктів господарювання, які надаватимуть послуги військового або охоронного характеру, не узгоджуються із положенням статті 17 Конституції України, відповідно до якої військовою діяльністю займаються виключно військові формування та правоохоронні органи».

Речник міністерства внутрішніх справ Артем Шевченко у коментарі hromadske зазначив, що наразі відомство виступає проти такої ініціативи, оскільки це нестиме загрозу безпеці громадян та загальному стану безпеки в країні.

У СБУ теж висловлюються негативно. «За цим законом має бути дуже чіткий висновок від Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ. Я можу надати список сотні українців із прізвищами, які воюють у російській ПВК Вагнера. Ви для початку один закон змусьте працювати. Ця тема дуже гостра. З одного боку, популізм, а з іншого — простежується лобіювання в інтересах наших олігархів. І попит. Ця тема залишилася за дужками. Так, багато охочих. Але ми дамо їм ліцензію на придбання зброї, а далі матимемо ситуацію, що вони не затребувані. І от тоді вони підуть у «сіру зону», де відбуваються страшні злочини. Ми їх туди виштовхаємо», — каже генерал-майор запасу СБУ Ігор Гуськов.

«Гарячі точки» майбутнього закону 

Існує велика різниця між військовими компаніями та військово-консалтинговою діяльністю, і це важливо прописати в документі, вважають представники практикуючих військово-консалтингових компаній.

«Законів "Про приватні військові компанії" ні в США, ні у Великій Британії немає, а саме ці дві країни домінують на ринку таких, можна сказати, специфічних послуг. Такі компанії, як MPRI, Airscan, O’Gara Group та інші, працюють саме як консалтингові компанії, а не як приватні-військові. Навіть у Південній Африці, де народились такі гіганти бізнесу, як Executive Outcomes та STTEP International, приватна військова діяльність заборонена. Тому, ми вважаємо, що витрачати зусилля на ухвалення закону, який потенційно не підтримає світова громадськість, немає сенсу», — пояснили у компанії Omega Consulting Group, що базується в Славутичі.

Законопроєкт Василевської-Смаглюк забороняє ПВК брати участь у військових конфліктах. Але наші військові не бачать нічого поганого в консультаціях. «Зараз багато українців, зокрема тих, з якими я служив, працюють у Африці, у Світовому океані в охороні кораблів, суден або нафтогазовидобувних платформ у Африці. Вони не воюють, але виконують специфічні завдання з охорони в небезпечних районах. Якщо є конфлікт між двома країнами, і українська ПВК надає одній з країн послуги в навчаннях, це юридично між урядами узгоджено, відповідно до визначених рамок, то в цьому немає нічого поганого», — пояснює експерт Тарас Чмут.

У Omega Consulting Group кажуть, що в законі слід чітко розрізнити охоронну діяльність та роботу у сфері оборонно-промислового комплексу. «Вимоги до компаній, які працюватимуть виключно у сфері оборонно-промислового комплексу, мають бути жорсткішими ніж до охоронних компаній. По-перше, робота у сфері оборонно-промислового комплексу передбачає доступ до Державної таємниці. По-друге, ведення зовнішньоекономічної діяльності у сфері оборонно-промислового комплексу зачіпатиме інтереси не лише приватного суб’єкта господарської діяльності, а й держави».

Серед ризиків експерти також називають створення силових структур, які діятимуть в інтересах олігархів. «Створення компаній, які перебуватимуть під впливом певних бізнесових груп і реалізовуватимуть свої можливості всередині країни стосовно рейдерства чи інших силових сценаріїв, такі ризики справді є. Але це вже питання до правоохоронних органів, як це все слід регулювати, і загалом до державного регулятора. Однозначно, це має бути якесь ліцензування, має бути доволі суворий контроль», — наголошує Тарас Чмут.

Депутатка Василевська-Смаглюк говорить про міжнародні ризики: «Ризики узаконення — міжнародні. Інші країни: Штати, Британія бояться конкуренції», — пояснила Василевська-Смаглюк. Про велику конкуренцію і суворий відбір кажуть і в Omega Consulting Group:

«Дуже великі проблеми зі знанням іноземних мов. Щоб працювати за кордоном, слід володіти щонайменше англійською. У нас в Україні є дуже багато фахівців, але якщо вони не володіють англійською мовою, працевлаштування буде неможливим. Ми не в 2004 році, коли людей в Ірак набирали тисячами. Сьогодні на одне робоче місце 300-400 кандидатів. І йдеться про охоронну діяльність».

Генерал-майор запасу СБУ Ігор Гуськов говорить про загрози від відсутності попиту:

«Цей ринок давним-давно поділений, там надзвичайно жорстка конкуренція. З огляду на те, що вже створені ПВК мають навчених людей, відповідну логістику, навіть кораблі супроводу, нічого цього в українських ПВК немає. Ринок поділений. Нас виштовхнуть однозначно в так звану «сіру зону» — це буде Лівія, це буде Судан, де за українським законодавством перебуватимемо на межі законності. Так, як ПВК Вагнера в Лівії перебуває. За російськими законами, як сказав Путін, вони лобіюють російські економічні інтереси, за міжнародними законами йдеться про злочин, геноцид. Ми хочемо бути втягнуті в це?».

Про ймовірність неконтрольованого насилля як всередині, так і поза країною каже і правозахисниця Олександра Матвійчук.

«Створення ПВК у країнах із розколотим суспільством чи в умовах політичної нестабільності може призвести до тяжких наслідків і навіть — громадянської війни».

Яка користь державі?

Уже наявним законопроєктом передбачається поповнення державного бюджету за рахунок діяльності приватних компаній. Однак практикуючі фірми запевняють — цей шлях не буде швидким. Наші компанії зроблять масивний демпінг, і це може негативно вплинути на всю індустрію.

«У 2003, 2004, 2005-х роках контрактники-професіонали отримували зарплатню від 500 до 1000 доларів США на добу в таких країнах, як Ірак чи Афганістан. Сьогодні українцям платять від 1500 до 5000 (в середньому) на місяць. Морська безпека у 2011 році — приблизно 500 доларів на добу. Сьогодні в Києві та Одесі набирають людей за 650 доларів на місяць. Чому? Тому що українці згодні. Ми просто ламаємо ціни, щоб отримати хоч якусь роботу. Українці отримують меншу зарплатню, ніж громадяни Індії, і це дуже сумно». У компаніях запевняють, що в цій сфері немає великої необхідності у спеціальностях та посадах рядового, сержантського та старшинського складу, а потрібні вузькопрофільні фахівці з досконалим володінням англійської або французької мов.

На думку Тараса Чмута, досвід ПВК можна буде використовувати і для підвищення рівня обороноздатності країни.«Для держави тут є низка переваг. Насамперед — можливість залучення власних колишніх військових із бойовим досвідом до реалізації тієї діяльності, яка геополітично може бути цікавою Україні. Ми бачимо, що в США, Росії, країнах Західної Європи в тих чи інших конфліктах у країнах Азії або Африки, де офіційно не можуть бути війська США або Росії, там діють приватні військові компанії. При цьому значною мірою вони діють під патронатом спецслужб, розвідки», — розповідає він.

Серед переваг — і можливість уникнення наслідків посттравматичного стресового розладу у ветеранів АТО, пояснює колишній заступник командира Української добровольчої армії Андрій Гергерт із позивним «Червень»: «Вони вбивали, їх хотіли вбити, вони не повертаються з війни такими, якими на ту війну пішли. Хлопці розуміють свою місію, розуміють себе, вони розуміють, що можуть повернутися сюди, заробивши гроші, надіславши їх додому. Це знімає дуже багато питань. Потрібен закон, який дозволить нашим бійцям, що повертаються з війни, продовжити вже легшу війну, простішу, прогнозованішу — контракти в цілому світі», — каже «Червень».

«У моєму підрозділі є ветерани, які вже були в Афганістані і виконували контракт американської контори щодо охорони однієї з військових баз США. Питання в тому, що грошей ці чоловіки заробили не стільки, скільки могли б, адже весь процес від співбесід та підписання контракту до відправлення в зону виконання завдань здійснюють підрядники. Абсолютно різні контори: прибалти, самі американці. А тепер запитання. Навіщо платити їм? Можна самим заробляти, залучаючи при цьому своїх ветеранів та спеціалістів із різних військових сфер, щоб збільшувати власну військову потужність, адже ПВК це маленька армія. Заробляти гроші та набувати нових навичок», — каже ветеран та засновник «Pizza Veterano» Леонід Остальцев.

Парамілітарні формування

В Україні існують та продовжують утворюватися так звані парамілітарні формування (напіввійськові), які ставлять за мету патрулювання вулиць та боротьбу з вуличною злочинністю. Зокрема, в Україні існують такі організації, як «Національні дружини», «С-14», «Фрайкор», «Національний корпус», «Муніципальна варта», «Традиція і порядок» тощо.

Вони позиціюють себе як помічники поліції та контролери за порядком, що мають націоналістичне спрямування. Водночас неодноразово їх помічали в сутичках із правоохоронцями, а останні їх затримували. Також організації відомі «зачисткою таборів ромів», розгромленням наливайок, російських банків. Попри заяви про патрулювання, їх часто помічають і на політичних акціях, приміром вони вчиняли хуліганські дії під час акції проти запровадження ринку землі тощо.

«У нас виникають по суті парамілітарні утворення. Вони приходять і кажуть, що опікуватимуться громадським порядком. І багато людей тішаться цьому. Бо вважають, що ті боротимуться проти ромів, але не проти них. Вони не розуміють, що в цей момент вирішується доля конкретно їхніх прав, свобод, безпеки», — каже правозахисниця Олександра Матвійчук.

«На сьогодні є достатня кількість суб'єктів з охоронними функціями, є цивільні формування з охорони правопорядку і допомоги правоохоронцям щодо захисту кордонів. Але обсяг їхніх повноважень виписаний під конкретне завдання. Навіщо їм давати більше повноважень під виглядом ПВК? Їм законодавством надано рівно стільки повноважень, скільки потрібно для їхньої діяльності. Якщо якихось повноважень їм не вистачає, це слід вирішувати точково прикріплено до конкретного суб'єкта. Тому те, що у нас існують охоронні компанії, які потрібно легалізувати, це трохи пересмикування фактів. Ми фактично отримаємо маленькі приватні армії», — каже генерал-майор запасу СБУ Ігор Гуськов.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков свого часу заявляв, що монополія на застосування сили може бути лише у правоохоронців і поліція це контролюватиме. «У державі Україна є лише одна монополія на застосування сили — державна: Національна гвардія, Національна поліція, ЗСУ. Усі інші парамілітарні утворення, які намагаються себе позиціювати на вулицях міст, не є законними. Суспільні рухи можуть бути якими завгодно, але тільки не виходити за межі закону».

Супровідні реформи

Узаконення ПВК потягне за собою врегулювання ще низки питань, зокрема — обігу зброї. «Легалізація приватних військових компаній не може бути повною мірою здійснена без легалізації можливості мати зброю. Звісно, такий орган контролю має бути в структурі МВС, але тут ще питання до ефективності нашої поліції, тому що вона сама зараз роздає велику кількість нагородної зброї абсолютно хаотично, зовсім стороннім людям, і це один зі способів легалізації можливості мати короткоствольну вогнепальну зброю або травматичну. Зброя з АТО незаконна, нелегалізована, але її багато. Я вважаю, що якби був закон на дозвіл мати зброю і використовувати її для самооборони, то було б менше охочих привезти її з АТО і загалом суспільство стало б безпечнішим», — пояснює Чмут.

Однак практикуючі компанії проти цього, вони кажуть, що в процесі обговорення законопроєкту, була висловлена думка, що зброю треба надати приватним охоронним компаніям для ведення охоронної діяльності і на території України. «Як компанія, яка працює переважно на дипломатичних контрактах, можемо сказати: представники іноземних посольств, консульств, таких організацій як ООН, ОБСЄ та інші, категорично проти наявності будь-якої зброї на таких контрактах, навіть травматичної. Отже, ми вважаємо, що пункт про вогнепальну зброю треба розглянути детальніше».

Правозахисні організації наголошують, що на папері все доволі переконливо, але на практиці постає найголовніше питання — чи зможуть державні органи контролювати діяльність ПВК всередині країни та закордоном. Якщо ні — це може загрожувати міжнародними скандалами: «Чи вистачить у нашої держави потужності проконтролювати, щоб приватна військова компанія не перетворилася у бандитське угруповання, яке обслуговуватиме чиїсь майнові та політичні інтереси, я, відверто кажучи, не переконана», — зазначає правозахисниця Олександра Матвійчук.

Депутатка від «Слуги Народу» Василевська-Смаглюк пропонує створити окремий орган, який контролюватиме діяльність ПВК і, зокрема, обіг зброї. Тож наразі питання контролю залишається ключовим.