Розстріляне відродження
На початку повномасштабного вторгнення письменник Володимир Вакуленко сховав свої рукописи, в яких описував російську окупацію, у своєму садку в селі Капитолівка Ізюмського району. Точної дати його загибелі не встановили. росіяни забрали чоловіка з дому й розстріляли в період між 24 березня та 13 травня 2022 року.
Якби його подруга, письменниця Вікторія Амеліна, не знайшла й не розкопала ті рукописи, вони б і досі були в землі — уже у звільненому від росіян селі Капитолівка. Але тепер вони у твердій палітурці — з неї дивиться усміхнений Вакуленко, якому так і не виповнилося 50. Назва збірки: «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші».
Вікторію Амеліну, яка знайшла рукописи Вакуленка, росіяни вбили 1 липня 2023 року. За кілька днів до загибелі Вікторія була в Краматорську. Разом з іншими митцями вони вечеряли в місцевому ресторані, коли туди прилетіла російська ракета й завдала смертельних поранень. Остання книжка «Свідчення» з віршами, які поетка почала писати після 24 лютого 2022 року, вже побачила світ.
«Коли мене запитають, що таке війна, я без роздуму відповім: імена», — писав поет і військовослужбовець Максим Кривцов. Вперше він пішов на фронт добровольцем у 2014-му, вдруге — з початком повномасштабної війни. росіяни вбили Максима на передовій 7 січня 2024 року, незабаром після виходу його дебютної книги «Вірші з бійниці».
Хтозна, як назвуть покоління українських сучасників, яких росія знищила в період сучасної війни. Їхніх попередників, знищених у минулому столітті, назвали Розстріляним відродженням. У десятків представників цього покоління дата смерті 1936-1938 — у ці роки їх розстріляли. Підмогильний, Куліш, Курбас, Семенко. Багато прізвищ, які на слуху. І чимало тих, які досі ні.
Цей проєкт про них — тих, хто поліг у степах Сандармоху від кулі й ніколи не був по-людськи похований; тих, хто не витримав і покінчив життя самогубством; і тих, кого зламав і скорив радянський режим.
Ми ніколи не дізнаємося, якою могла б стати українська література і культура, якби тому поколінню дали жити й працювати. Як і не дізнаємося, що б ще написали їхні сучасники, знищені більше ніж через пів століття — Вакуленко, Амеліна, Кривцов.
Але ми можемо памʼятати про них.
Читати їхні твори.
І пишатися тим, що вони, попри все, встигли зробити.
Лесь Курбас
«Вибач, що не зміг зробити тебе щасливою!» — Лесь Курбас написав передсмертну записку і вистрелив собі в серце. Кохана — відома і заміжня актриса не відповіла на його почуття. Кулю лікарі не витягали, він прожив з нею все життя.
Після спроби самогубства Курбас житиме ще 24 роки — прославить Україну і стане відомим на весь світ режисером і реформатором театру.
Про його дітище «Березіль», дружбу з Кулішем, звинувачення у вбивстві та розстріл — читайте у матеріалі Наталії Мазіної
Валер’ян Підмогильний
«Коли б мій чоловік помер, я переплакала б горе. Але ж він десь там живе, його відірвали від нас, знищили родину, у мене забрали чоловіка, а в мого синочка — тата...» — казала Катерина, дружина Валерʼяна Підмогильного, після його увʼязнення. Його тримали в ізоляторі на Соловках і розстріляли в урочищі Сандармох.
Він загинув у 36 років, бо посмів писати на теми, які для будь-якого радянського письменника є самогубством. Змальовував голод в Україні 1921-1922 років, коли країна захлиналася кров’ю, писав про канібалізм збожеволілих від голоду людей та їхні страждання.
Про життя письменника, видані й не видані книжки, про знайомство з дружиною і сина — у матеріалі Майї Орел
Михайль Семенко
Холодного жовтневого дня 1937 року пролунали 36 пострілів. Їх усі чув перед смертю поет Михайль Семенко. Його вбили останнім, 37-м.
Семенко був поетом без читачів, а український футуризм був акцією всередині самої літератури — так про Семенка скаже Сергій Жадан.
Однак футуризм перетворився на вороже мистецтво, а Семенка звинуватили в тому, що буцімто хотів вбити Косіора — організатора Голодомору. А ще, за версією «слідства», він член фашистської організації.
Хто такий Семенко: поет, скрипаль, чи філософ? Чому він зухвало «спалив» «Кобзар» Шевченка? За що його, як і багатьох інших діячів культури, вбила радянська влада? Читайте у матеріалі Наталії Мазіної
Микола Хвильовий
Двічі відрахований із гімназій, але його ерудицією захоплювалися найосвіченіші сучасники.
За сіруватою зовнішністю ховався запальний істеричний характер, яким він вивів із себе Сталіна.
«При всій своїй нормальності я все-таки, коли провіряю себе, трошки психічно ненормальний.Саме життєві пертурбації довели мене до такого стану», — пише він у листі до Зерова.
Як Хвильовий врятувався від загибелі в молодості, чому полярно змінював свої погляди, хто був його найближчою людиною, чому не спілкувався з рідною дочкою, а також про любов до полювання, алкоголю і катання на ковзанах — у матеріалі Вікторії Беги
Микола Бажан
Дружина брата донесла на Миколу Бажана в органи. Назвала поета та його оточення «шовіністами і контрреволюційно налаштованими».
Упродовж 23 років письменник жив під наглядом НКВС. Його родичів і друзів один за одним репресували. Він чекав арешту, спав в одязі, щоб бути готовим до зустрічі з гебістами, або ж спеціально не ночував удома.
Однак, 1939-го сам Сталін вніс прізвище Бажана в списки на нагородження, і він фактично став партійним поетом. Статус, що дав йому орден Леніна, він намагався використовувати, щоб захистити «неблагонадійних» друзів.
Про жінок генія, про подарунки, які Бажан привозив внуку з закордону, і про те, як вчити дідові вірші, які задають на уроках літератури — у матеріалі Майї Орел
Майк Йогансен
Він змусив залізти під стіл «першого поета СРСР» Володимира Маяковського.
Майк Йогансен вивчив українську, щоб не писати вірші російською. Щоб оволодіти якоюсь іноземною мовою йому потрібно було кілька днів.
Чому він обирав найгірше вино, через що встановив собі гонорар всього лиш у 100 карбованців, кого називав «солодкою любовницею» і присвятив їй поетичні рядки — у матеріалі Наталі Мазіної
Микола Куліш
Він був комуністом, воював за більшовиків, а його п’єси ставили в росії. При цьому писав про голод 1921-1923 років, висміював русифікацію, і врешті отримав 10 років Соловецьких таборів.
На розстріл Куліша ведуть не самого: за ним під вартою волочить ноги його добрий друг Лесь Курбас. За легендою, їх двох убили одним патроном.
Чому слава революціонера не врятувала Миколу Куліша від знищення радянською тоталітарною машиною — у матеріалі Романа Мельника.
Остап Вишня
Це історія про веселого, доброго чоловіка, який любив жартувати, випити чарку з друзяками, ходити на полювання і вирощувати собак. Кохав жінку, яка кохала його.
А також це історія про чоловіка, за яким все життя стежили, на якого доносили друзі. І якому дали десять років таборів та змусили після відсидки стати «агентом 018», а свій талант використати проти УПА. Це все про Остапа Вишню.
Більше про гумориста, якого зламала система, — у матеріалі Наталії Мазіної
Євген Плужник
У передсмертному листі дружині Галині знесилений Євген Плужник пообіцяв, що обов’язково виживе. Через 6 днів поет розпорядився, кому віддати його одяг, умився та помер у в'язниці.
В останню путь Євгена провів також ув’язнений Валер’ян Підмогильний та оксамитовий ведмедик — іграшка, яка нагадувала митцю про тепло подружньої оселі.
Чому він соромився своєї поезії? Через що ігнорував навчання? Як жартома приписав слова Нестору Махну та що написав у листі під час останнього побачення з дружиною? Читайте у матеріалі Майї Орел
Микола Зеров
Ще вісім місяців після розстрілу Миколи Зерова його дружина Софія надсилала йому кошти. Їй ніхто не повідомив про загибель чоловіка, кадебісти заплутували сліди, а згодом написали, що він помер від паралічу серцево-судинної системи.
Навіть у таборі свій вільний час поет витрачав на переклад «Енеїди» Вергілія. Його Зеров закінчив за три тижні до своєї страти, рукопис так і не знайшли.
Як етнічний росіянин став лідером українських неокласиків і «свідомим українцем», чому близькі друзі не знали, що він пише вірші та чому його дружина похоронена поряд із письменником Домонтовичем — у матеріалі Майї Орел