5 гучних справ генпрокурора Луценка
На тлі розслідування смерті радниці міськголови Херсона Катерини Гандзюк, генеральний прокурор Юрій Луценко 6 листопада заявив, що йде у відставку. Він обіймає посаду генпрокурора майже два з половиною роки. За цей час ГПУ порушила низку гучних справ, зокрема, щодо держзради президента-втікача Віктора Януковича та народної депутатки Надії Савченко, яка, за версією генеральної прокуратури, нібито збиралася підірвати Верховну Раду. У сесійній залі Юрій Луценко неодноразово «показував кіно», і попри те, що сам колись був в’язнем і повинен розуміти важливість вільних ЗМІ, не погребував у межах слідства отримати дані з телефонів журналістів.
Громадське згадує п’ять найгучніших і наразі не завершених реальним вироком справ генпрокурора Юрія Луценка.
- Головна: «велика справа проти Януковича»
Перед призначенням в ГПУ Юрій Луценко пообіцяв, що почне судовий процес над Януковичем. Зробити це намагалися три його попередники: Віктор Шокін, Віталій Ярема й Олег Махніцький. Але передати до суду справу проти екс-президента вони не змогли.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Справа на 200 млрд грн — в чому саме ГПУ підозрює Януковича та його оточення
Ще до призначення в ГПУ Луценко мав план, як цього домогтися — судити екс-президента заочно. Віктор Янукович звинувачується в державній зраді, пособництві представникам влади Росії, умисних діях, учинених з метою зміни державного кордону України, встановленого Конституцією та веденні агресивної війни.
За цими статтями Януковичу загрожує до 15 років ув’язнення.
Наразі — етап дебатів: адвокати намагаються переконати суд у тому, що Янукович утік внаслідок «державного перевороту». 19 листопада екс-президент зможе виступити з останнім словом на суді
2. «Бабах»: справа Надії Савченко
22 березня 2018 року Юрій Луценко особисто приїхав до Верховної Ради, аби в сесійній залі парламенту з третьої спроби продемонструвати депутатам 20-хвилинне відео. На ньому два офіцери 8 полку спеціального призначення спілкуються із Савченко та Рубаном. Обговорюють план підриву Верховної Ради. Згідно з оприлюдненим відеозаписом, саме Рубан в листопаді 2017-го запропонував спецпризначенцям вчинити теракт.
Відтак до військової частини привезли з окупованої території арсенал зброї. На відео військовим пояснюють, як цю зброю треба застосовувати. Рубан ділить план майбутнього теракту на три етапи.
Військові, за словами Луценка, зрозумівши, що хочуть учинити Рубан і Савченко, звернулися до СБУ, а ті вже записували фігурантів на відео.
«У слідства є незаперечні докази того, що Надія Савченко особисто планувала та особисто вербувала, давала вказівки про те, як провести теракт в цьому залі, знищивши бойовими гранатами дві ложі — урядову і гостьову, мінометами обрушивши купол Верховної Ради та автоматами добиваючи тих, хто вижив», — оголосив генпрокурор.
1 серпня 2018 року правоохоронці завершили досудове слідство у справі депутатки Савченко та екс-переговорника Володимира Рубана. Савченко закидають спробу повалення конституційного ладу, посягання на життя президента України, підготовку терористичного акту, сприяння діяльності терористичної організації та незаконне володіння зброєю. Усе це тягне на довічне ув'язнення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Бабах»: у чому підозрюють Надію Савченко.
23 березня Надію Савченко взяли під варту на 2 місяці без можливості застави. Під час засідання суду Савченко заявила про початок голодування.
Наприкінці жовтня їй продовжили арешт до 23-го грудня
3. Бурштинові депутати
Вечір понеділка. Столичний ресторан. Один чоловік передає іншому 200 тисяч доларів. У цей момент з’являються працівники НАБУ. Отримувачем грошей виявляється охоронець народного депутата Борислава Розенблата. А готівка — це хабар його шефу.
Пізніше детективи затримали ще шістьох осіб: двох охоронців, помічника нардепа та навіть «антикорупційних діячів» від групи «Депутатський контроль». Усіх підозрюють у злочинній схемі, пов’язаній із незаконним видобутком бурштину.
Ключові фігуранти — двоє коаліційних народних депутатів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Помпи, гроші, два депутати: що відомо про справу Розенблата
По-перше, Борис Розенблат від «Блоку Петра Порошенка». За версією слідства, він через посередника отримав 200 тисяч доларів хабара за обіцянку вплинути на профільних чиновників, які мали б видати спеціальні дозволи на видобуток бурштину.
По-друге, Максим Поляков від «Народного фронту». Він, пояснюють слідчі, був співучасником «бурштинової схеми». Зокрема, через свого помічника Поляков отримав 7,5 тисяч доларів за внесення законопроектів, які передбачають зміни до Податкового та Митного кодексів, стверджують у НАБУ.
Депутати Максим Поляков і Борислав Розенблат підозрюються прокуратурою в отриманні коштів і лобіюванні інтересів іноземної компанії «Фуджейра», яка видобуває бурштин. Депутатам загрожує до 12 років позбавлення волі.
18 липня суддя Солом'янського районного суду Києва обрала для Розенблата запобіжний захід у вигляді застави 7 млн гривень.
20 жовтня 2017-го суд повторно зобов'язав депутата Розенблата носити електронний браслет.
4. Доступ до телефонів журналістів
4 вересня стало відомо, що Печерський районний суд Києва надав Генпрокуратурі доступ до даних з телефону журналістки й головної редакторки програми «Схеми» Наталії Седлецької. На вимогу Генеральної прокуратури суд дав дозвіл отримати від провайдера інформацію про дзвінки й СМС-повідомлення з телефону Седлецької за 17 місяців — від липня 2016-го по листопад 2017 року, а також до даних про місце розташування її телефону.
Генпрокуратура домагалася цього в межах справи щодо можливого розголошення державної таємниці директором НАБУ Артемом Ситником. У ній Седлецька виступає свідком. Справу порушили 16 листопада, після того, як на сайті «Обозреватель» з’явився аудіозапис, де людина з голосом, схожим на голос Ситника, розповідає журналістам «деталі деяких резонансних справ». Зокрема, про дані «прослушки» у справі екс-прокурора сил АТО Костянтина Кулика, вкрадені гроші Януковича, справу колишнього депутата Миколи Мартиненка.
За даними слідства, Ситник міг розголосити інформацію, яка призвела до порушення недоторканності приватного життя особи, таємниці її листування тощо.
Водночас «Радіо Свобода» нагадала, що за цей час «Схеми» випустили низку розслідувань про українських високопосадовців, включно й з діяльністю самого генпрокурора Юрія Луценка. У виданні обурилися через це рішення суду. Свою незгоду висловили й інші журналісти та громадські організації. Вони заявили, що ця «ухвала створює небезпечний прецедент для діяльності медіа, а також порушує міжнародні зобов’язання України».
Відтак 5 вересня Юрій Луценко запросив Наталію Седлецьку на закриту зустріч. Про це журналістка повідомила у Facebook. Від зустрічі вона відмовилася, сказавши, що «проти кулуарщини», натомість журналісти «Радіо Свобода» запросили генпрокурора на цей же час до них у прямий ефір. Утім, Юрій Луценко від такого формату зустрічі також відмовився.
Поза тим, Наталія Седлецька — не єдина, до чиїх даних отримали доступ у ГПУ. Про це в програмі «Нині вже» на Громадському повідомив речник Генпрокуратури Андрій Лисенко. Пізніше про рішення, аналогічне ухваленому щодо Наталії Седлецької, заявила й журналістка «Нового времени» Крістіна Бердинських — суд дозволив Генпрокуратурі отримати інформацію з її телефону.
Про доступ ГПУ до телефонів журналістів Юрієві Луценку довелося пояснювати під час форуму YES. Журналіст ВВС Стівен Сакур прокоментував таке рішення суду, заявивши, що «це сигнал усім журналістам і всім громадянам в Україні про те, що журналісти не захищені від «системи». Генпрокурор відповів зокрема, що після тої самої зустрічі оф-рекордс з журналістами в НАБУ нібито розголошені «таємні записи однієї з жінок, зі згадуванням інтимних подробиць, які ганьблять її честь і гідність» — саме вона й звернулася до генпрокуратури. Журналісти ж є «свідками ймовірного злочину». Також генпрокурор заявив, що «ні розмов, ні SMS, ні з’єднань, ніяких інших подробиць прокуратура не потребує», потрібна лише інформація, «коли ця подія відбулася».
«Якби в мене був бодай один інший варіант здобути дату події — я б ніколи не пішов навіть на це мінімальне вторгнення в зону конфіденційності журналістів. Але я генеральний прокурор, який має вести слідство і встановити дату події», — сказав він.
5. Остання справа? Убивство Катерини Гандзюк
31 липня у Херсоні біля під'їзду чоловік вилив на радницю міськголови Херсона Катерину Гандзюк кислоту. Вона отримала близько 30% опіків шкіри. 4 листопада активісти повідомили про її смерть.
3 серпня міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив про затримання підозрюваного в нападі. Та він мав алібі, тож зрештою чоловіка відпустили після 19 днів у СІЗО.
Генпрокурор Юрій Луценко відвідав постраждалу в лікарні, де заявив, що основна версія нападу — активна громадянська позиція Катерини Гандзюк: «Вона заважала різним чиновникам, бізнесменам, бандитам займатися незаконними справами».
Однак наприкінці вересня Луценко, коментуючи повільне розслідування нападів на активістів, повідомив, що розкриттю нападів заважає й «тотальна ненависть до влади» з боку самих активістів.
«Розкриття злочину — це не заводський конвеєр, де обов’язково знаходять і виконавців, і замовників. На жаль, провина лежить не лише на неякісній роботі правоохоронних органів, але й на атмосфері тотальної ненависті до влади, яку сіють частина громадських активістів».
Через смерть Катерини Гандзюк представники Коаліції за захист громадянського суспільства й низки громадських і правозахисних організацій вимагали відставки генпрокурора Юрія Луценка та міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.
6 листопада у Верховній Раді Юрій Луценко назвав вимогу низки депутатів створити тимчасову слідчу комісію «піаром» і заявив про відставку.
«До вчорашнього дня я був впевнений в тому, що найближчим часом ми спрацюємо ефективно. Проте, вчора в ході піару на крові, який розгорнула частина тих, хто хоче всіляко опорочити владу, а не допомогти результату слідства, одна з версій слідства просочилася в ЗМІ... Це підірвало успішність діяльності слідства», — сказав він і додав, що не дозволить ТСК отримати інформацію слідства.
Витік інформації про розслідування вбивства Гандзюк і політичний піар привели до дискредитації роботи слідства, додав Луценко. Імовірно, ідеться про те, що організатор замаху на Гандзюк міг отримати гроші для передачі виконавцям від Ігоря Павловського — помічника народного депутата від «Блоку Петра Порошенка» Миколи Паламарчука.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Як Юрій Луценко грав у політику в Генеральній прокуратурі та що з цього вийшло