Президент України Володимир Зеленський вперше на посаді лідера держави зустрінеться у Парижі у «нормандському форматі» для перемовин з президентом Росії Володимиром Путіним
Фото:

EPA-EFE/TOMS KALNINS

9 грудня у Парижі вперше за три роки відбулась зустріч у «нормандському форматі». Аби відновити перемовини щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, у французькій столиці зібрались лідери України, Росії, Німеччини та Франції. Під час саміту планується перша особиста зустріч Володимира Зеленського і Володимира Путіна.

Розповідаємо, звідки взявся «нормандський формат», якими були результати минулих переговорів та з якими очікуваннями до паризької зустрічі підходять учасники.

Звідки пішов «нормандський формат»?

Чотиристоронній формат перемовин про врегулювання конфлікту на Донбасі народився у червні 2014 року, коли лідери України, Росії, Німеччини та Франції зустрілися на заходах з нагоди 70-ї річниці висадки союзних військ у Нормандії. Зустріч відбулась за кілька місяців після анексії Криму і початку війни на Донбасі. Петро Порошенко ще офіційно не отримав повноважень президента — інавгурацію провели наступного дня після «нормандської зустрічі».

Тоді у місті Бенувіль на півночі Франції президент Франсуа Олланд за сприяння канцлерки Ангели Меркель організував першу зустріч між Порошенком і Путіним. За повідомленнями адміністрації Олланда, зустріч тривала 15 хвилин. На ній Порошенко і Путін домовились невдовзі зустрітися знову, аби обговорити припинення вогню на Донбасі.

Відтоді президент Франції та канцлерка Німеччини стали посередниками на всіх наступних перемовинах у «нормандському форматі». Зустрічі лідерів України, Росії, Франції та Німеччини стали називати самітами «нормандської четвірки».

Зліва направо: канцлерка Німеччини Ангела Меркель, п'ятий президент України Петро Порошенко і президент Росії Володимир Путін у Бенувілі, Франція, 6 червня 2014 року
Фото:

EPA/REGIS DUVIGNAU/POOL

Хто ще брав участь у перемовинах щодо Донбасу?

У червні 2014 розпочала свою роботу Тристороння контактна група (ТКГ), до якої входять представники України, Росії, ОБСЄ та самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Робота групи була покликана полегшити дипломатичне вирішення конфлікту на Донбасі. Напрацювання групи потім розглядалися і «нормандською четвіркою». ТКГ складається з кількох робочих підгруп, які розробляють тексти угод для врегулювання конфлікту.

ТКГ неодноразово ухвалювала рішення про припинення вогню, однак всі вони невдовзі зривалися. Зараз українську делегацію у ТКГ очолює другий президент України Леонід Кучма.

У підгрупі з політичних питань Україну представляє колишній заступник голови КМДА Олексій Резніков, з безпекових питань — заступник командувача об’єднаних сил генерал-майор Богдан Бондар, з гуманітарних питань — колишня омбудсмен Валерія Лутковська, а з соціально-економічних питань — колишній заступник міністра економіки Ігор Веремій.

Важливим аспектом роботи ТКГ також були домовленості про обмін полоненими. На вимогу Росії часто до роботи гуманітарної підгрупи ТКГ залучали Віктора Медведчука, кума президента РФ Володимира Путіна. Усього за чотири великих обміни вдалося повернути з полону «Л/ДНР» та російських в’язниць понад 300 українців.

ТКГ розробляла текст так званого Мінського протоколу 5 вересня 2014 року. Його підписали зокрема і тодішні ватажки самоназваних «Л/ДНР» Олександр Захарченко та Ігор Плотницький. Вони ж підписали й так званий «Мінськ-2», який розробляла вже сама «нормандська четвірка».

На рівні міністрів закордонних справ або їхніх представників зустрічі у «нормандському форматі» відбувалися здебільшого у Берліні. Тут пройшла більшість підготовчих зустрічей напередодні перемовин лідерів чотирьох країн. Усього таких зустрічей було понад півтора десятка.

Чого вдалося досягти на минулих зустрічах?

Наступна після розмов у Бенувілі зустріч «нормандської четвірки» відбулась на полях саміту ASEM (форуму «Азія-Європа») у Мілані в жовтні 2014 року. Там лідери країн обговорювали підписаний 5 вересня 2014-го Мінський протокол, так званий «Мінськ-1», який розробила ТКГ. У протоколі сторони вперше домовилися про: 

1.   вивід незаконних збройних формувань з території України;

2.   надання особливого статусу Донбасу;

3.   амністію для тих, хто не скоїв тяжких злочинів; 

4.   обмін усіма утримуваними особами;

5.   проведення місцевих виборів.

Після перемовин у Мілані президент України Петро Порошенко оптимістично прокоментував їхні результати: мовляв, Росія виконуватиме свої зобов’язання згідно з Мінським протоколом. Однак протистояння на Донбасі не припинилося.

На початку 2015 року конфлікт став загострюватися: велися бої за Донецький аеропорт, а у Волновасі бойовики обстріляли пасажирський автобус. Унаслідок обстрілу тоді загинуло 13 людей.

Президент Росії Володимир Путін, прем'єр Італії Маттео Рензі, президент України Петро Порошенко та канцлерка Німеччини Ангела Меркель, зустріч в Мілані, Італія, 17 жовтня 2014 року
Фото:

EPA/DANIEL DAL ZENNARO

Таким чином, «Мінськ-1» провалився, а отже, виникла потреба у нових перемовинах. Лідери країн «нормандського формату» зустрілися знову 11 лютого 2015 року в Мінську. Перемовини тривали 16 годин, їхнім результатом стало підписання нового документа — Мінських домовленостей чи «Мінська-2».

Це дозволило знизити інтенсивність протистояння, а західні партнери України запровадили санкції проти Росії: вони мають діяти, допоки РФ не виконає свою частину зобов’язань. Мінські домовленості 2015 року не сильно відрізнялися від протоколу 2014 року. Однак, на цей раз їх підписали вже на рівні голів держав, а в самому тексті документа було визначено такий порядок виконання зобов’язань сторін: спочатку на території самоназваних республік проводять місцеві вибори, а вже потім Україна відновлює контроль над державним кордоном із Росією.

Таку черговість дій, зазначену у 9-ому пункті домовленостей, не схвалює нинішній президент Володимир Зеленський. В інтерв’ю кільком західним виданням він сказав: «Чесно зізнаюся, я не згоден з тим, як це питання вирішувалося (відновлення контролю України над кордоном на Донбасі — ред.) у Мінську. Відповідно до Мінської угоди, спочатку пройдуть вибори, потім контроль за кордоном». Зеленський запевнив, що на це українська влада не піде. 

Зокрема через таку позицію українського президента успіх перемовин у Парижі цього року під сумнівом. 

«Немає жодного намагання тиснути на Зеленського, аби той ішов на поступки, однак і подарунків йому ніхто не планує дарувати, — каже в коментарі hromadske московський кореспондент Le Monde Бенуа Віткін. — Французи кажуть: «У Мінську чітко записано, що контроль над кордоном має повернутися наприкінці виборчого процесу». Тож французи тут не підтримають Зеленського і не будуть тиснути на Росію, щоб та визнала саме такий порядок кроків».

По-різному інтерпретують і порядок виконання інших пунктів домовленостей. Зокрема, учасники «нормандського формату» не могли домовитися, що має відбутися першим: вибори чи початок дії особливого статусу Донбасу. Аби зсунути ситуацію з мертвої точки, тодішній очільник німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр запропонував таку формулу: тимчасовий статус почне діяти на тимчасовій основі у день проведення виборів. Якщо ОБСЄ визнає їх чесними й легітимними, тоді він почне діяти на постійній основі.

Цю формулу Штайнмаєр запропонував на іншій зустрічі «нормандської четвірки» — у Парижі 2 жовтня 2015 року. Тоді перемовини тривали 5 годин, учасники визнали, що виконати Мінські домовленості до кінця року не вийде.

Востаннє «нормандська четвірка» у складі Порошенка, Путіна, Меркель і Олланда зібралася 19 жовтня 2016 року в Берліні. За підсумками саміту жодних документів вони не підписали.

Після цієї зустрічі Володимир Путін відмовився брати участь у перемовинах у «нормандському форматі».

Зліва направо: Володимир Путін, Франсуа Олланд, Петро Порошенко, Ангела Меркель та Олександр Лукашенко, підписання угоди в Мінську про припинення вогню на Донбасі, 11 лютого 2015
Фото:

EPA/MYKOLA LAZARENKO

Що відбулось за три роки, поки не було зустрічей «нормандської четвірки»?

Дипломатичні спроби врегулювати конфлікт на Донбасі не припинялися. За час, поки зустрічі лідерів країн «нормандського формату» не проводились, сталося кілька великих обмінів полонених між Україною та бойовиками. Перший з них відбувся 27 грудня 2017 року ще за каденції президента Порошенка. Тоді з полону повернулися 73 заручники самоназваних «Л/ДНР».

Другий великий обмін відбувся вже за президента Зеленського: 7 вересня 2019 року в Україну повернулися 35 полонених, яких незаконно утримували в Росії. Серед них були 11 політв’язнів, включно з Олегом Сенцовим, Олександром Кольченком, Володимиром Балухом, Романом Сущенком та іншими.

Також додому повернулися 24 українських моряки, яких РФ захопила після обстрілу військових суден України у Керченській протоці 25 листопада 2018 року. Тоді, реагуючи на інцидент, президент Порошенко оголосив воєнний стан в 10 областях України терміном на один місяць. 

Навесні 2019 року США, Канада та ЄС запровадили нові санкції проти РФ через інцидент у Керченській протоці. А 25 травня Міжнародний трибунал з морського права зобов’язав Росію повернути українських моряків. І хоча РФ офіційно з рішенням суду не погодилась, моряків Україні все ж повернула, хоч і під виглядом обміну полонених. 

Цей крок на Заході сприйняли як один із кроків назустріч перезавантаженню «нормандських» перемовин. Та лише обміну виявилося недостатньо.

Ми існуємо завдяки вам! Підтримайте незалежну журналістику – фондуйте нам на Спільнокошті та долучайтеся до спільноти Друзів hromadske.

Якими були передумови паризького саміту?

Дату зустрічі у Парижі кілька разів переносили. Зокрема причиною було те, що РФ висувала все нові умови її проведення. Однією з вимог Кремля було закріпити «формулу Штайнмаєра» на папері. 1 жовтня Україна офіційно погодилася на імплементацію формули. Помічник президента Андрій Єрмак повідомив, що у випадку успішних перемовин у Парижі зобов’язання впровадити формулу буде закріплено і в українському законодавстві.

Також для проведення саміту у Парижі Москва вимагала розвести сили на трьох ділянках уздовж лінії зіткнення на Донбасі. Нещодавно завершилося розведення військ у Золотому та поблизу Петрівського. Раніше сили розвели біля Станиці Луганської. Таким чином, українська сторона виконала всі передумови зі свого боку для зустрічі «нормандської четвірки».

Очікування 

Президент Зеленський публічно озвучив, що на перемовинах у Парижі має три цілі:

1.   Домовитися про обмін полонених і дізнатися, скільки українських громадян можна повернути й коли саме;

2.   Домовитися про тривале припинення вогню;

3.   Домогтися виведення всіх збройних формувань до проведення на непідконтрольних Україні територіях виборів. Вони, на думку Зеленського, мають збігатися з місцевими виборами по всій країні — це жовтень 2020-го.

Президент зазначив, що якщо ці три питання буде вирішено, то стане ясно, хто насправді хоче або не хоче завершити війну. Його помічник Андрій Єрмак 5 грудня заявив, що в разі, якщо у Парижі РФ не продемонструє готовності виконати Мінські домовленості, в України є план Б: «збудувати стіну» по лінії зіткнення.

Очікування російської сторони відрізняються від прагнень команди Зеленського. У Кремлі теж заявили, що налаштовані імплементувати Мінські домовленості, однак інтерпретують їх інакше. Зокрема, очільник російського МЗС Сергій Лавров заявив, що Україна має вести прямі перемовини із самоназваними «Л/ДНР».

Україна цього однозначно не робитиме, заявив Зеленський в етері «Свободи слова з Савіком Шустером».

Натомість Зеленський пропонує ввести у ТКГ й інших представників Донбасу — переселенців, постраждалих від конфлікту. Досі окуповані території на переговорах у Мінську представляли лише бойовики.

Президент Франції Еммануель Макрон висловив сподівання, що зустріч у Парижі сприятиме «розбудові нової архітектури довіри й безпеки в Європі». Та від початку своєї каденції президент Макрон змінив своє ставлення до Росії. Якщо після обрання він називав Росію однією з проблем, з якою стикається ЄС, то останнім часом він усе більше говорить про необхідність діалогу та співпраці із Кремлем. 

Макрон очікує, що паризький саміт допоможе наблизитися до впровадження Мінських домовленостей. Аби досягти цього, він працює разом із канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель. Офіційна німецька позиція за три роки не змінилась: альтернативи «Мінську» немає, а санкції з Росії знімати не можна, допоки вона не виконає свої зобов’язання. Однак, внутрішньонімецький контекст з часу останньої зустрічі «нормандської четвірки» змінився. 

«Очікування доволі скромні. Ніхто не очікує прориву», — каже в коментарі hromadske Маттіа Неллес, аналітик німецького Центру ліберальної сучасності. Неллес зазначає, що з часу останніх перемовин у «нормандському форматі» німецький парламент оновився: «Приблизно 30-40% нового парламенту воліють вести справи з Кремлем, як раніше (до анексії Криму і початку конфлікту на Донбасі ред.). І це, звичайно, впливає на те, як вестиме перемовини Ангела Меркель».

Поділитись: