Медведчук є, реваншу нема — як кум Путіна повертається до влади

Усі в партію 

Коли Віктор Медведчук минулого літа повернувся в українську політику у статусі члена партії Вадима Рабіновіча «За життя» у нього був амбітний план — об’єднати усіх політиків проросійського спектру.

На практиці задумане вдалося реалізувати частково. На союз із кумом Путіна пристала так звана група РосУкрЕнерго або «газовики» — половина фракції «Опозиційний блок» (15 народних депутатів) на чолі з Юрієм Бойком та Сергієм Льовочкіним — бізнес-партнерами олігарха Дмитра Фірташа. Союз породив нову партію «Опозиційна платформа — За життя», яка висунула кандидатом у президенти Юрія Бойка. Напередодні першого туру президентських виборів Медведчук повіз Бойка до Москви, де обоє зустрілись з прем’єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим.

Ще до союзу з Медведчуком у команди Бойка був свій план на президентську кампанію. 14 листопада 2016 року Бойко під час погоджувальної ради голів парламентських фракцій вдарив головного «радикала» Олега Ляшка. Його політичний партнер Сергій Льовочкін у розмові з Громадським тоді скаржився, що «коли в майбутньому парламент буде розглядати кандидатуру Юрія Анатолійовича на посаду прем’єр-міністра йому «аукнеться» ця історія».

«Газовики» розраховували, що Бойко вийде до другого туру президентських виборів, а потім заведе другу за чисельністю фракцію до парламенту, що відкриє шлях до широкої коаліції та посади голови уряду.

У підсумку Медведчук зміг об’єднати саме проросійський табір українських політиків, втім частина політиків півдня та сходу за останні пять років відійшли від відвертої проросійської риторики. Мова йде про інше крило фракції «Опозиційний блок» — на чолі з Вадимом Новинським та Борисом Колесніковим — бізнес-партнером та другом власника корпорації СКМ Ріната Ахметова. Вони не дали згоди на союз із Медведчуком, а Бойка за протилежне рішення виключили з фракції та залишили за собою бренд «Опозиційний блок».

На президентську кампанію друзі Ахметова висунули власного кандидата нардепа Олександра Вілкула. У першому турі він набрав 4,15% голосів та посів восьме місце.

«Якщо б Вілкул підтримав Юрія Бойка як нарейтинговішого кандидата від опозиції, то Бойко безумовно вийшов би до другого туру, випередивши Порошенка», — сказав після виборів соратник Медведчука Нестор Шуфрич.

Навіть якби Юрій Бойко на виборах показав результат який би рівнявся сумі голосів за нього та Вілкула, він, як свідчать дані Центральної виборчої комісії, не потрапив би до другого туру. В такому разі він був би тільки третім. Насправді Бойко показав на виборах четвертий результат (11,67% голосів).

Ще до старту президентської кампанії бізнесмени, знайомі з Ахметовим переповідали чутки про пропозицію, яку начебто власнику корпорації СКМ зробив Медведчук: мовляв, за умови приєднання «ахметівської частини» «Опоблоку» до союзу Медведчука та Бойка, кум президента Росії обіцяв сприяти, щоб кораблі з продукцією металургійних комбінатів Ахметова безперешкодно проходили Керченську протоку. Росія системно блокує проходження українськими кораблями протоки у районі новозведенного мосту. Втім жодним офіційним чином цю інформацію нам підтвердити не вдалося.

Соратники Ахметова, зокрема Вадим Новинський, який разом із ним володіє холдингом «Метінвест» підкреслюють, що олігарх з 2016-го року повністю відійшов від участі в «Опозиційному блоці» та не має впливу на процес ухвалення рішень у цій партії.

На парламентські вибори «Опозиційний блок» знову пішов окремо, втім останні соціологічні опитування свідчать — рейтинг партії у межах статистичної похибки. Натомість «Опозиційна платформа — За життя» поки що у замірах соціологів на другому місці.

Опитування яке на початку липня провела соціологічна група «Рейтинг» свідчить, що за союз Медведчука та Бойка готові проголосувати 13% виборців, які визначилися та підуть на вибори.

Здавалося б такий попередній результат має свідчити про реванш проросійських сил. Втім, директорка Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна переконує — це не так.

«Порівняно з 2014-м роком проросійського електорату стало значно менше. Але тоді фактично схід і частково південь просто проігнорували вибори. Тепер вони активніше беруть участь у виборах на рівні з іншими регіонами», — каже Бекешкіна.

Президент Володимир Зеленський неодноразово підкреслював, що його партія «Слуга народу» виключає можливість коаліції з колишніми «Регіоналами». Тож поки що плани про прем’єрство для Бойка виглядають малореалістично.

Натомість чутки про бажання Медведчука стати віце-спікером парламенту від опозиції навпаки — видаються не такими фантастичними.

Телемости і кінематограф

Напередодні позачергових виборів 2014-го року Віктор Медведчук був небажаним політичним союзником. Саме тоді на нього наклав санкції уряд США, а його соратники боялися, що подібна доля може спіткати і їх, якщо Медведчук опиниться у списках разом з ними. Сьогодні його партія — друга у рейтингах. Як Медведчуку вдалося відбілити репутацію за п’ять років?

«У 2014 році була активна фаза війни, нація консолідована. Було несприйняття усього, що пов’язано з Росією, градус був набагато вищий, ніж зараз. Час зіграв на його [Медведчука] користь. Зараз, упродовж усього цього періоду пропаганда випробувала ось цей поріг, за який не можна заходити. І він ставав усе далі й далі», — пояснює політтехнолог Борис Тизенгаузен.

Інша причина, на думку Тизенгаузена, — скуповування медіаресурсів, зокрема національних інформаційних телеканалів. Офіційно вони належать не Медведчуку, а його соратнику — нардепу Тарасу Козаку. Із придбанням у червні 2019 року телеканалу ZIK, Козак утворив холдинг «Новини», в який увійшли 112, Newsone та ZIK.

«Хто володіє, хто придбав канали — це публічно відомо. А хто контролює — вже конфіденційна інформація», — каже соратник Медведчука і 6-ий номер «Опозиційної платформи — За життя» Василь Німченко і, як завжди, посилається на статтю 32 Конституції про невтручання в особисте життя громадян.

Цю норму закону Німченко неодноразово згадував і раніше, підкреслюючи, що Медведчук не займає державних посад і за законом не зобов’язаний звітувати про свої статки.

Канали холдингу Козака відстоюють вигідний Медведчуку розвиток подій та рекламують його партію «Опозиційна платформа — За життя». Про це свідчать дані моніторингу Інституту масової інформації. Згідно з дослідженням, 112 і Newsone — у трійці лідерів за кількістю замовних матеріалів.

Співголова «Опозиційної платформи — За життя» Юрій Бойко теж має симпатиків серед телеканалів. Згідно з іншим дослідженням, його підтримує телеканал «Інтер», який належить його однопартійцю — Сергію Льовочкіну. Віднедавна на «Інтері» побільшало й Віктора Медведчука — приблизно одразу після обрання його головою політради «Опозиційної платформи».

«У червні про Медведчука на «Інтері» згадують майже щодня. Ну а рік тому про нього не згадували взагалі. Хоча Бойко «прописаний» на «Інтері» вже кілька років», — пояснює Наталія Лігачова.

Запобігти концентрації медіаресурсів у руках однієї політичної сили, а саме «Опозиційної платформи — За життя», закликали медійні громадські організації і журналісти, серед яких і колишні працівники ZIK, які після придбання телеканалу Козаком почали звільнятися.

Таким чином, у руках функціонерів «Опозиційної платформи — За життя» сконцентрувалося чотири загальнонаціональні інформаційні канали. Три з них придбали менше, ніж за рік до парламентських виборів.

Учасники угоди про купівлю ZIK не зверталися до Антимонопольного комітету для її узгодження. Відсутність звернення можна пояснити пороговими показниками по 4 мільйони євро у двох учасників концентрації, зазначає голова комітету Юрій Терентьєв. На думку радника президента з політичних питань Микити Потураєва, такі телеканали як ZIK коштують значно більше: «кожен такий канал коштує, ймовірно, 15 мільйонів доларів щонайменше».

У виданні «Детектор медіа» підрахували, що згідно з деклараціями, у Тараса Козака перед купівлею ZIK залишалося трохи менше двох мільйонів доларів. А значить, гроші на купівлю каналу імовірно виділив хтось інший.

«Є питання щодо джерел коштів. Як відомо, утримання вже трьох каналів коштує недешево. В середньому $700 тисяч на місяць [...] Звідки у Козака можуть бути такі гроші — незрозуміло. Головне ж — ще ніхто не спростовував eсі закиди в ЗМІ щодо того, що канали купуються на користь Медведчука», — каже Наталія Лігачова.

На думку народного депутата Сергія Лещенка, запобігти розростанню Медведчука на медіаринку міг колишній президент Петро Порошенко, однак, не став. За інформацією Лещенка, канал 112 порушував законодавство: медіа мало ліцензію лише на регіональне мовлення, а не на всеукраїнське, і мало розважальну ліцензію, а не інформаційну.

«Підконтрольна президенту Нацрада на все заплющувала очі. А за це Порошенко отримав на виборах тотальну підтримку 112-го», — сказав Лещенко в інтерв’ю виданню gordon.ua.

Кум Путіна дбає про свій імідж не лише через підконтрольні медіаресурси, а віднедавна — і в кіно. У серпні 2018 розгорівся скандал навколо зйомок біографічного фільму про поета і дисидента Василя Стуса, державним захисником якого у 1980-му був Віктор Медведчук. Зі сценарію вирізали сцени судового процесу, на якому Медведчук визнав провину Стуса.

За словами актора Геннадія Попенка, на творців фільму тиснули представники Медведчука. Тоді звістка про це спричинила резонанс, і знімальна група вирішила дозняти сцену суду через «суспільну значущість теми та з огляду на кількість прохань з боку громадськості».

У коментарі Громадському режисер фільму Роман Бровко розповів, що у фінальній версії фільму ім’я і прізвище Віктора Медведчука на екрані не з’явиться: «Це юридичне питання. Якби він як особа, котра згадується в цьому кіно, дав свою письмову згоду на те, що його ім’я може бути використано в кадрі, тоді можна було б це робити». 

Однак, Бровко запевнив, що актор зовнішньо дуже схожий на Медведчука, а всі репліки у сцені не відступають від стенограми засідання 1980 року.

За три тижні до парламентських виборів в Україні на італійському фестивалі Taormina Film Fest відбулась прем'єра стрічки Revealing Ukraine («Відкриваючи Україну»). Продюсер фільму — Олівер Стоун, відомий своїми проросійськими поглядами. Головними оповідачами у фільмі стали президент Росії Володимир Путін, сам Віктор Медведчук і його дружина Оксана Марченко.

Revealing Ukraine — продовження іншого проекту Стоуна «Україна у вогні», в якому викладається російська версія подій Революції Гідності. У цьогорічній новинці творці фільму продовжують говорити з Путіним про збройний конфлікт на сході, а Медведчук постає у ролі «лідера опозиції». З українських телеканалів на кінопрем'єрі у Таорміні були канали 112 та Newsone.

Нафта і друзі

Як та завдяки кому Медведчук заробив гроші на партію та телеканали? Він зізнається, що не володіє жодною комерційною структурою, бо не може собі цього дозволити через санкції, які на нього наклав уряд США. Це стосується компаній як в Україні, так і в Росії. Але по обидва боки кордону бізнес Медведчука прямо чи опосередковано належить його родичам та соратникам.

За президентської каденції Петра Порошенка, Медведчук став бенефіціаром паливного бізнесу. Починається він на нафтових родовищах в Росії, закінчується — на заправках в Україні. Усі його ланки контролюють компанії, які належать людям, пов’язаним із Медведчуком.

У Росії в одному з найбільших родовищ нафту видобуває компанія «НЗНП Трейд», контрольний пакет акцій якої опосередковано належить телеведучій Оксані Марченко — дружині Медведчука. Як з’ясували журналісти програми «Схеми», у конкурсі на право видобутку не змогла взяти участь навіть державна «Роснефть». Нафту в Росії переробляють на Новошахтинському заводі, 60% якого теж належить Марченко, а 33% — опосередковано соратнику Медведчука, Тарасу Козаку, пише російське видання «Проект».

В Україну російський продукт нафтопереробки постачають через єдиний діючий нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» — через нього в країну проходить близько третини обсягу дизпального. Контроль над ним отримала компанія, яку через підставного власника контролює Віктор Медведчук, зазначають у програмі «Шустрова лайф».

У 2015 році за рішенням Рівненського господарського суду, нафтопродуктопровід відійшов ТОВ «Прикарпатзахідтранс», яке належить швейцарській фірмі німця Анатолія Шефера. За матеріалами розслідування «Шустрова лайф», він є фіктивним власником і діє в інтересах Медведчука.

Навколо нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок» функціонує кілька компаній. Купує енергоносій компанія «Протон Енерджі», яка належить громадянину Ізраїлю Нісану Мойсеєву. Його ж компанія «Глуско Україна» продає у роздріб паливо через власну мережу заправок. А паливний термінал у Новоград-Волинському контролює група Wexler Петра Белза. Обидва підприємці залежать від поставок палива з Росії через згаданий нафтопродуктопровід.

«Прізвища не важливі. Головне — те, що без особи, яка домовиться з «Роснефтью»про поставки, ніякого бізнесу не буде», — пояснює головний редактор БізнесЦензору Сергій Головньов. Для Белза і Мойсеєва такою людиною є Віктор Медведчук.

За даними проекту «Шустрова лайф», за каденції Порошенка Медведчукові вдалося взяти під контроль понад 30% імпорту дизельного палива в Україну.

За матеріалами розслідування проєкту «Схеми»,СБУ сприяла в усуненні конкурентів партнерів Медведчука у поставках скрапленого газу. Нардеп Сергій Лещенко запевняє, що Медведчукові допомогли підконтрольні Порошенку Антимонопольний комітет України (АМКУ) та СБУ — саме через ці твердження Медведчук судиться із Лещенком вже третій рік.

«Голуб миру»

Із початком російської агресії у 2014 році, Віктор Медведчук став неформальним переговорником між Петром Порошенком і Володимиром Путіним. Він був єдиним, хто напряму літав з Києва в Москву, попри заборону прямого авіасполучення між країнами. Усе заради переговорів щодо звільнення заручників.

За час перебування Медведчука у Тристоронній контактній групі в Мінську відбулося три великих обміни полоненими. Зазвичай перед цим він зустрічався з Володимиром Путіним.

На перших двох обмінах Медведчук був присутній особисто. Тоді про його внесок у ЗМІ писали лише з посиланням на прес-службу «Українського вибору». Президент Порошенко звітував про вдалі звільнення військових через прес-секретаря Святослава Цеголка.

Останній великий обмін відбувся 27 грудня 2017 року і, на відміну від попередніх, — за присутності перших осіб держави. Уповноважена президента у тристоронній контактній групі Ірина Геращенко тоді перебувала на КПВВ «Майорськ», де відбувся обмін. Президент Петро Порошенко вилетів у Харків, аби зустріти звільнених полонених, яких туди привезли гелікоптери. Після того він разом з ними вилетів у Київ, а в літаку позував зі звільненим науковцем Ігорем Козловським.

Усього за три великих обміни, які відбулися за допомоги Медведчука, вдалося звільнити понад 300 українців, однак після останнього обміну у 2017-му процес фактично зупинився. Віктор Медведчук звинуватив у цьому Порошенка.

Політичні союзники і підконтрольні медіа Медведчука просувають тезу про те, що він є таким собі «голубом миру» — єдиний, хто спроможний забезпечити ефективний обмін полоненими.

Ноовобраний президент Зеленський заявив, що не хоче залучати кума Путіна до переговорного процесу. Медведчук відповів, що завжди робив це в «інтересах країни, а не президента, а тому вивести його з «переговорного процесу» апріорі неможливо».

Справедливість цієї заяви Медведчук довів нещодавно, коли організував звільнення чотирьох українських громадян з полону «ДНР/ЛНР», не маючи на це мандату від держави. Президент Володимир Зеленський обурився, що це було зроблено «під вибори».

«Медведчук просто реалізував свій принцип про те, що перемовини мають вестися у чотирикутнику Київ-Москва-Донецьк-Луганськ. Коли ці території і керівництво сприймають не як об’єкт, а як суб’єкт правовідносин. Як рівних серед рівних», — каже Василь Німченко.

У своїй передвиборчій програмі «Опозиційна платформа — За життя» пропонує вести перемовини щодо врегулювання конфлікту із бойовиками напряму. Офіційне керівництво держави — проти. Та коли необхідно побудувати імідж головного «миротворця», на допомогу приходять лояльні медіа.

Заклятий друг

Віктор Медведчук та група наближених до нього бізнесменів та політиків наростили свої активи та вплив за президентства Петра Порошенка. П’ятий президент позиціонував себе як захисник «української України» та єдиного політика, який здатен протистояти Путіну. Та все ж Порошенко не зупинив зростання впливу кума президента Росії в Україні.

Сам Порошенко підкреслював, що сприймав Медведчука у якості фактичного представника Путіна в Україні і спілкувався з ним виключно на тему обміну українських полонених, а коли процес обміну зупинився, припинив це робити. Так він прокоментував зокрема історію з нічними візитами Медведчука до Адміністрації президента.

У лютому 2019-го у неформальній розмові з Громадським один із тоді ще друзів президента пояснював інертність Порошенка у питанні Медведчука так: «Коли ти починаєш війну, подумай як ти будеш її завершувати. З 2015-го року ми воюємо з Ігорем Коломойським, в цих умовах починати війну ще й з Медведчуком — це авантюра, адже тоді ми не виграємо жодну з них».

Останній рік президентства Порошенка канали 112 та NewsOne навчилися поєднувати критичні висловлювання кума Путіна на адресу української влади з інформаційним супроводом президентської кампанії Порошенка.

Те, що Медведчук та його група зміцнили свої позиції в Україні під час війни з Росією — один з найбільших парадоксів президентства Петра Порошенка.